Лінія Маннергейма

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

смуга фортифікаційних укріплень, що їх було побудовано Фінляндією на Карельському перешийку у двадцяті-тридцяті роки 20 століття на випадок війни із Радянським Союзом. Названі за ім`ям головнокомандувача фінськими військами у Зимовій війні Карла Ґустава Маннергейма. Будівницьтво перших укріплень розпочалося 1924 року за участі французьких та бельгійських інженерів.

На лінії Маннергейма відбувалися найбільш запеклі бої Зимової війни; спираючись на лінію Маннергейма фінські війська два місяці затримували наступ Червоної армії.

До 1937 року будувалися переважно невеликі одноповерхові доти на один-три кулемети, без додаткових казарм та службових приміщень. Такі доти мали залізобетонні стіни півтора-два метри завтовшки, амбразури було прикрито броньовими плитами. Прикладом такого дота є дот № 5 (за радянською системою позначень), що розташований між озерами Муолаярві та Яюріпяярві. Його довжина 13 метрів, ширина 6 та висота 2,8 метри. Стіни зроблено із залізобетону, 1-1,25 метри завтовшки. Дах, також залізобетонний, має товщину 1,4 метри. Амбразури є тільки у бокових стінах, а перед дотом насипано купу валунів. Вона починається за шіснадцять метрів від передньої стінки дота та поступово досягає його даху, тож дот практично невразливий для стрільби прямою наводкою. Дах доту обладнано сферичною броньованою баштою півтораметрового діаметру. Литі стіни мають товщину 190 мм, дах башти 175 мм. По колу башти симетрично розташовано шість амбразур. Дот № 5 з`єднано із сусіднім дотом системою підземних ходів. Перед дотами створено смугу з семи рядів кам`яних надолбів (1-1,5 метри заввишки) загальною шириною вісім метрів. За надолбами протягнуто дві-три смуги легких перешкод із колючого дроту.

З 1937 року розпочато будівництво дотів другої генерації. Це були великі залізобетонні споруди, на одну-дві гармати та кілька кулеметів. Зазвичай такі доти було озброєно 76-мм гарматами зразку 1900 року, 37-мм протитанкові гармати Бофорс зр. 1936, або 76-мм гірські гармати зразку 1904 року. Ці доти вже мали повний набір внутрішніх облаштунків: вентиляційну систему, водопровід, кухню, казарми на 40-100 вояків, приміщення для боєприпасів, офіцерську кімнату, склад для продовольства. Для кругового обзору доти другої генерації було обладнано двома-трьома броньованими баштами із товщиною стінок до 250 мм. За приклад доту другої генерації може служити дот № 11 (за радянською системою позначень), який було збудовано між шосе Териокі-Виборг та залізницею Ленінґрад-Виборг, на кам`янистому пагорбі. Дот має 80 метрів по фронту та складається з декількох послідовно побудованих казематів. Західний каземат було обладнано одним, а східний - двома кулеметами Максим 1910 р. Також вони мали амбразури для стрільби з гвинтівок, автоматів та ручних кулеметів. У разі потреби амбразури закривалися броньовими заслонками здатними витримати влучання 37-мм снаряду. Обидва каземати було обладнано прожекторами для освітлення смуг колючого дроту, розташованих перед дотом. Згори дот покрито 2-3 метровим шаром піску та 1-1,5 метровим шаром каміння, передня частина доту також посилена п`ятьма метрами, а задня двома метрами валунів. Над кожним казематом та над спостережним пунктом встановлено по броньовій башті із товщиною стінок 180-200 мм. Смотрові щілини забезпечують вільний огляд навколишньої території, а у небезпеці можуть практично герметично закриватися сталевою смугою 30-мм завтовшки. Спостережний пункт мав телефонний зв`язок із командним пунктом доту.

Підступи до дотів прикривалися дзотами або артелерійськими вогневими точками. Дзоти будувалися із стовбурів дерев, складених у чотири-п`ть накатів та скріплених між собою дротом або залізними скобами. Деякі дзоти додатково прикривалися броньовими листами 10-15 мм товщини. Дзоти добре маскувалися, на багатьох з них росли дерева, що ще більше ускладнювало їх розвідку.

Головна захисна смуга лінії Маннергейма починалася віз західного берега Ладозького озера та проходила до Фінської затоки. Вона складалася з тьох основних, двох допоміжних та відсічних позицій, на яких було розташовано 22 вузли спротиву та окремі опорні пункти. Кожен вузол спротиву займав 3-5 км по фронту та 1,5-2 км у глибину, його захищали один-два стрілкових батальйони посилених артилерією. Вузол складався з 4-6 опорних пунктів, кістяк кожного з яких включав 3-5 кулеметно-артилерійських дотів. Вузли спротиву із залізобетонними спорудами були розташовані таким чином, що вони прикривали найвірогідніші напраямки руху Червоної армії на Кексгольм, Виборг, Койвісто. Тут було створено сіть дотів, розташованих на відстані 100-150 метрів один від одного. Між дотами було протягнуто систему окопів та кулеметних бліндажів, у деяких місцях проміжки між вузлами спротиву було прикрито природними перепонами, як то ріками, озерами, болотами.

Друга захисна смуга (смуга тактичних резервів) починалася за 3-5 км від головної смуги та була з`єднана із останньою відсічними позиціями. Тут знаходились 39 дотів та 178 дзотів. Смуга тактичних резервів була облаштована за тими ж принципами, що й головна смуга.

Виборська тилова укріплена позиція складаласся з чотирьох вузлів спротиву. Вона знаходилася за 12 км від головної захисної смуги та була облаштована 18 дотами та 77 дзотами. Перед нею було також обладнано шість проміжних смуг оборони.

За Виборською позицією ще була Виборзька позиція прикриття з двох рубежів оборони. На першому рубежі було 16 дотів та 31 дзот. На околицях самого міста Виборг також було збудовано кілька опорних пунктів.