Гера
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ГЕ́РА (гр. Hera) — стародорійське божество; в пізніших міфах — старша дочка Кроноса й Реї, вихована в домі Океана й Тетії, сестра і дружина Зевса, з яким вона, за самоським переказом, 300 років перебувала в таємному шлюбі, аж поки він відкрито не оголосив її своєю дружиною й царицею богів. Зевс шанує Г., але не завжди і швидше заради того, щоб уникнути сварки, до якої вона дуже схильна. В «Іліаді » Г. часто виявляє впертість і ревнивість — риси характеру, які, мабуть, до «Іліади» перейшли з давніх пісен, що прославляли Геракла. Г. ненавидить і переслідує Геракла, як і всіх позашлюбних дітей, улюбленців та коханок Зевса. Коли Геракл повертався на кораблі до Трої, вона за допомогою Гіпноса приспала Зевса і мало не втопила героя, знявши бурю. Зевс за це прив’язав Г. золотими ланцюгами до ефіру, а для більшої муки причепив до ніг два важких ковадла. І тільки через кілька днів на прохання богів звільнив її. За Гесіодом, Г. — третя (після Метіди й Феміди ) законна дружина Зевса. Перебравши функції інших богинь, зона стає охоронницею шлюбу й подружнього кохання (звідси ще одне її ім’я — Гамелія, гр. gamos — шлюб, весілля), покровителькою жінок, помічницею вагітних і породіль. Г. народила Зевсові Гебу, Гефеста, Ареса (за Гесіодом, також Ілітію ). Г. дуже вразливе сприймала те, що казали про її вроду. Не терпіла ніяких порівнянь, тому що цариця неба повинна бути найпрекраснішою в світі. Міфи наділяють Г. заздрістю, жорстокістю, владністю, й підступністю. Улюбленими місцями її перебування були ахейські міста Аргос, Мікени, Спарта. У Троянській війні Г. допомагає ахейцям, образившись на троянців за те, що Паріс присудив яблуко Еріди Афродіті. Г. жорстоко переслідує своїх суперниць — коханок Зевса; І о вона обернула на корову, Каллісто — на ведмедицю, знищила Семелу, помстилась Алкмені і т. д. Г. були присвячені гранатове яблуко — символ подружньої любові, і зозуля — провісниця весни, пори кохання. Священними птахами богині були крук і павич. Присвячені Г. птахи й епітет Волоока свідчать про пережитки тотемізму в її культі. Храми богині були в Мікенах, Аргосі, Спарті, Корінфі, Самос, Платеях, Олімпії й інших містах. У прадавні часи уособленням богині був простий стовп або колода. Пізніше її зображували як поважну матрону величної вроди. Такою зобразив Г. Поліклет у колосальній статуї із золота й слонової кістки, що стояла в храмі богині в Аргосі; там через кожні 5 років на її честь улаштовувалися свята — гереї. У коротких сорочках, з розпущеним волоссям дівчата змагалися з бігу. Переможниця діставала нагороду — маслинову гілку й шматок печені з жертовних тварин. Римляни ототожнювали Г. з Юноною; Юнона мала храм біля Капітолію, де був головний центр її культу. Тут же містилася святиня Капітолійської Трійці: Юпітера, Юнони й Мінерви. З античних скульптур Г. присвячені «Г. Фарнезе» та «Юнона Лудовізі»; на деяких рельєфах (Парфенон) Г. зображена поруч із Зевсом. У вазописі відтворено сцени з Іо, Парісом тощо. У європейському живописі мотиви міфів про Г. знаходимо в творах Рубенса, Пуссена, А. Карраччі. В музиці до образу Г. зверталися І. І. Фукс, Дж. Б. Бонончіні, С. Майр.
