Вишенський Іван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Іва́н Ви́шенський (н.між 1545-50 - п.після 1620) — видатний український письменник-полеміст. Н. в м. Судовій Вишні (нині Львівської обл.). Біографічні дані про В. дуже скупі. Був високоосвіченою людиною свого часу. Молодим проживав якийсь час у Луцьку. Приблизно у 70-х рр. 16 ст., не мирячись з феодальним ладом Речі Посполитої, став ченцем Афонського монастиря (півострів Афон у Греції, в Егейському морі), що був у ті часи центром православного чернецтва на Сході. Перебував у жвавих стосунках зі Львівським братством. Літературну діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. Відомо всього 16 творів. У 1590-х роках були написані найвизначніші з них, спрямовані проти Берестейської церковної унії. 1598 року в острозькій "Книжці" надрукував послання до К.Острозького та православних, написане В. від імені монахів Святої Гори. Близько 1600 р. на Афоні він склав збірник — "Книжку", куди ввійшли "Извещение краткое", "Писание до всех обще, в Лядской земли живущих" (написані до 1596 р.), послання до князя К. Острозького і до єпископів, крім того "Обличение диавола-миродержца", "Порада" та ін. (збірник не був надрукований і твори В. поширювалися в рукописах). В 1600—1601 рр. В. написав "Краткословный ответ" П. Скарзі. Мабуть, 1604 р. він прибув на Україну, недовго лишався у Львові, бо розійшовся поглядами з керівниками братства. Перебував в Унівському монастирі, звідки 1605 р. надіслав послання Домнікії, присвячене полеміці з впливовим членом львівського братства Ю.Рогатинцем. Жив у Манявському скиті у Й. Княгиницького. 1606 р. повернувся на Афон. 1615—1616 рр. — останній відомий твір "Позопище мысленное".

Твори В. визначаються в українській полемічній літературі 16-17 ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією. В. не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церковний і світський лад і вимагав простоти старохристиянського братства, як здійснення Царства Божого на землі. В. відкидав, зокрема, світську освіту і народні старовинні звичаї, як поганські. В. користувався формами церковних послань, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри. В своїх творах В. малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духовенства, протиставляючи їм "бідних підданих" і простих ченців. Зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавало творам В. яскравості й ефектності. Стиль В., що походить від візантійської проповіді, але споріднений і з літературною манерою сучасних йому полемістів – українських (із острозького гуртка) і польських (П. Скарги, М. Рея) — "наближається до кращих взірців бароккового стилю" (Д. Чижевський).

[ред.] Філософія І. В.

В. — демократ, палкий патріот, гуманіст. Часто під теологічною оболонкою проголошував ідеї соціальної рівності. В його світогляді помітні матеріалістичні тенденції. У своїх посланнях з Афону викривав православних єпископів-зрадників, римо-католицьке та уніатське духовенство, польських та українських феодалів-кріпосників, виступав проти покатоличення та ополячення трудящих мас України. Він вважав, що праця кріпаків є джерелом всього багатства панів, виступав проти визиску селян феодалами та духовенством. Оцінки В. подій та осіб кінця 16 — початку 17 ст. мають винятковий інтерес для історичної науки. В. — майстер ораторсько-викривального стилю. В його посланнях були зразки реалістичного зображення дійсності. Творчість В. вплинула на розвиток жанру сатири в українській літературі. Глибокий знавець творчості письменника І. Я. Франко написав поему "Іван Вишенський". Твори В. вивчали А. Кримський, М. Сумцов, М. Грушевський, М. Возняк.