Велосипед
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Велосипе́д — транспортний засіб, що приводиться в рух силою людських м’язів за допомогою двох педалей. Як правило, велосипеди мають два колеса; бувають також триколісні велосипеди та інші, екзотичніші — одноколісні, чотириколісні та інші.
Нині в світі використовується більше мільярда велосипедів; таким чином, велосипед — найрозповсюдженіший транспортний засіб. Він став таким завдяки низькій вартості (включаючи вартість використання), легкості і малим розмірам, відсутності потреби в паливі та безпеці. В розвинутих країнах, велосипеди набувають популярності завдяки спортивному навантаженню і екологічній чистоті.
Зміст |
[ред.] Історія
Відомості про велосипеди і самокати до XIX століття неясні та суперечливі. Так, малюнок двоколісного велосипеда з кермом і ланцюговою передачею, що приписується Леонардо да Вінчі чи його учню Джакомо Капротті, є, на думку багатьох, фальсифікацією [1]. Зображення у вітражі церкви Stoke Poges, що датується 16 століттям чи 17 століттям, показує ангела на чомусь схожому на самокат. Але цей «самокат», швидше за все, був одноколісною колісницею, що асоціюються з херувимами і серафимами в іконографії середніх віків. Самокат ніби 1791 року, що приписується графу де Сівраку (Comte de Sivrac) — фальсифікація 1891 року, автором якої був французький журналіст Луї Бодрі. Насправді ніякого графа де Сіврака не було, прототипом його став Джин Генрі Сіврак, що отримав у 1817 році дозвіл на імпорт чотириколісних екіпажів.
В 1812 році, німецький винахідник барон Карл фон Драйс з Карлсруе створив перший самокат, який він назвав «машиною для ходіння». Самокат було обладнано сідлом і кермом. Винахід Драйса назвали на його честь дрезиною, і слово «дрезина» і до сьогодні лишилось в українській мові.
В 1839—1840 шотландський коваль Кіркпатрик Макміллан удосконалив винахід Драйса, додавши педалі. Виходить, Макміллан і створив перший велосипед. Педалі штовхали заднє колесо, з яким вони були з'єднані металічними стержнями. Переднє колесо поверталось кермом, велосипедист сидів між переднім і заднім колесом. Велосипед Макміллана випередив свій час.
В 1845 році англієць Р. У. Томпсон запатентував надувну шину, але його винахід було на довго забуто.
З 1870-х років стала набувати популярності схема «пенні-фартинг»: величезне переднє колесо, до якого прикріплені педалі та кермо, маленьке заднє колесо, і водій, що сидить маже на вершині переднього колеса. Велика висота сидіння і зміщений до переднього колеса центр ваги, робили такий велосипед досить небезпечним. Альтернативою їм були триколісні велосипеди.
В 1867 році винахідником Каупером було запропоновано вдалу конструкцію металічного колеса зі спицями, а з 1869 року велосипеди стали обладнувати металічною рамою.
В 1878 році англійський винахідник Лоусон ввів у конструкцію велосипеда ланцюгову передачу.
Перший велосипед, схожий на той, що використовується в наші дні, називався Rover. Його було зроблено у 1884 році англійським винахідником Джоном Кемпом Старлі та випускався з 1885 року. На відміну від велосипеда «пенні-фартинг», Ровер мав ланцюгову передачу на заднє колесо, однакові розміри коліс, і сидіння водія між колесами. Велосипед Старлі отримав звання безпечного і набув такої популярності, що в польській мові його й до нині називають rower, а в деяких західноукраїнських діалектах «ровер».
В 1888 році, шотландець Джон Бойд Данлоп заново винайшов надувні шини з каучуку (запатентовані у 1845 році). Після цього велосипеди позбулись прізвиська «костотруси». Цей винахід зробив їзду на велосипедах значно комфортнішою і сприяло їх широкій популярності. 1890-ті роки назвали золотими часами велосипеда.
В 1898 було винайдено педальні гальма і механізм вільного ходу, що дозволяв не крутити педалі, коли велосипед їде за інерцією з гори. В ті ж роки вигадали перемикання швидкостей і ручні гальма, але ці винаходи набули популярності зовсім не відразу.
Багато винаходів і нових технологій, вигадані для велосипедної промисловості зробили можливим створення автомобілей і літаків. Багато автомобільних фірм початку XX століття створювались як велосипедні.
Перший складний велосипед зроблено у 1878 році, перші алюміневі — у 1890-х роках, перший лежачий — у 1895 році (а у 1914 році почалось масове виробництво лежачих велосипедів фірмою «Пежо»), перша зручна система перемикання швидкостей — у 1910, перший велосипед із задньою і передньою підвісками — у 1915 році, для італійської армії. Масове виробництво велосипедів з титану почалось у 1974 році, а велосипедів з вуглецевої сталі — в 1975. Велокомп’ютер було винайдено у 1983 році.
Починаючи приблизно з 1905 року, велосипеди в багатьох країнах стали виходити з моди через розвиток автомобільного транспорту. Дорожна поліція часто ставилась до велосипедистів як до перепони для руху автомобілів. До 1940 року, велосипеди в Північній Америці вважались іграшками для дітей.
З кінця 1960-х років велосипеди знову увійшли в моду у розвинутих країнах, завдяки зростанню популярності здорового образу життя і загальному усвідомленню важливості екологічних проблем.
[ред.] Велосипеди нині
[ред.] Європа
В наш час велосипеди найпопулярніші в країнах північної і західної Європи. «Найвелосипедніша» країна Європи — Данія, пересічний мешканець цієї країни проїзджає за рік на велосипеді 893 кілометри. Далі йде Голандія (853 км). В Бельгії і Німеччині пересічний мешканець проїзджає за рік на велосипеді близько 300 кілометрів. Найменш популярний велосипед в країнах південної Європи — середньостатистичний іспанець проїздить за рік на велосипеді всього 20 кілометрів.
Сучасна популярність велосипеда в Європі — результат політики, що проводиться урядами, тому, що популяризація велосипедів сприяє розвантаженню центрів міст від автомобілів, а також, поліпшує здоров’я нації.
Для популяризації велосипеда застосовуються такі заходи: влаштування велосипедних доріжок та іншої інфраструктури; заходи, що полегшують використання велосипедів у комбінації з громадським транспортом (велосипедні стоянки, як правило, криті, а часто і з охороною, на вокзалах і автостанціях, обладнання пасажирських поїздів спеціальними вагонами для пасажирів з велосипедами тощо.
В багатьох країнах Європи, велосипед можна взяти на прокат на вокзалі.
В Копенгагені можна взяти велосипед напрокат безкоштовно, причому на будь-який час [2]. Такі велосипеди заборонено використовувати поза Копенгагеном, порушника чекає штраф у 1000 крон від першого ж зустрічного поліцейського. Незвичайний дизайн і колір велосипедів не дозволяють їх викрасти і видати за власні. Аналогічна програма є в Гельсинкі [3]. Безкоштовно орендувати велосипед можна і на території парку Hoge Veluwe в Голландії [4] та інших місцях.
В Амстердамі, що називає себе велосипедною столицею Європи, велосипеди можна взяти на прокат не лише на залізничній станції, але й в пунктах прокату в більшості велосипедних магазинів, в багатьох готелях. Є, навіть, спеціальний готель для велосипедистів, Van Ostade Bicycle Hotel. Можна орендувати водний велосипед [5], велосипед-тандем і, навіть, велосипед для 8 чоловік. (Для докладнішої інформації відвідайте сайт про велосипеди в Амстердамі.) В цьому місті велосипеди — звичайний засіб пересування, значно розповсюдженіший за автомобілі.
[ред.] Азія
В багатьох країнах східної і південно-східної Азії, таких як Китай, Індія та Індонезія, велосипед є одним з основних засобів пересування завдяки низькій ціні.
[ред.] Технічні подробиці
Велосипед складається з рами, на яку кріпляться колеса, кермо з вилкою керма, що повертає переднє колесо, педалі на шатунах і сідло, зазвичай з амортизатором. Педалі крутять колесо через ланцюгову передачу. Велосипед, також, обладнаний ручним чи ножним гальмом.
Багато велосипедів обладнані багажником, дзвінком, світловідбивачами (катафотами) (в Україні і багатьох інших країнах прийнято ставити білий відбивач спереду, червоний — ззаду, жовті — на колесах, червоні на педалях) чи ліхтариками (білий — спереду, червоний — ззаду) на батарейках чи міні-електрогенераторі. В багатьох країнах дзвінок чи ліхтарики є обов’язковими.
Велокомп'ютер підраховує швидкість і пройдену відстань.
[ред.] Рама
Традиційно, велосипеди поділяються на чоловічі та жіночі. В жіночих велосипедах верхньої трубки або, взагалі, немає, або вона доходить лише до середини трубки, на якій знаходиться сідло, інакше сісти на такий велосипед в довгій спідниці було б дуже важко, а в короткій — дуже нескромно. (В кінці XIX століття, коли велосипеди увійшли в моду, суспільство строго ставилось до порушення пристойності)
В наш час поділ стерся, і велосипеди без верхньої трубки популярні серед обох статей тому, що на них зручніше сідати і в штанах.
З 1930-х років, рами стали робити з легованої сталі, а з 1980-х стали набувати популярності алюміневі сплави (в дорогих моделях). В найдорожчих моделях використовується титан чи вуглецева сталь.
[ред.] Інші компоненти
Дешеві велосипеди (а також майже всі дитячі) обладнуються однією ланцюговою передачею. В дорожчих є перемикання швидкостей. Оскільки ноги розвивають максимальну потужність при певному зусиллі, перемикання швидкостей дозволяє використовувати силу м’язів ефективніше.
Ножне гальмо ефективніше ручного тому, що м’язи ніг сильніші за м’язи пальців. Однак ножні гальма погано поєднуються з перемиканням швидкостей, тому такі велосипеди зазвичай обладнуються ручним гальмом (частіше за все на обидва колеса, рідше — лише на заднє). При великій швидкості необхідно натиснути спершу заднє, а потім переднє ручне гальмо, інакше може перевернутись велосипед.
Іноді велосипед обладнується обома видами гальм для більшої безпеки.
Стійкість велосипеда пов’язана з гіроскопічним ефектом: колеса, що швидко крутяться важко нахилити. Велосипед (за тієї ж швидкості) тим стійкіший, чим більший радіус і маса коліс. З іншого боку, великі колеса ускладнюють рух і легко викривляються. Тому для руху дорогами, пішохідними і велосипедними доріжками, ліпшими є велосипеди з малими колесами, а для руху нерівними стежками — з великими. Велосипеди для дітей теж роблять з великими колесами.
В дорогих велосипедах колесо із спицями заміняють диском з вуглецевих сплавів.
[ред.] Різновиди велосипедів
Міські велосипеди призначені для зручної їзди містом, швидкість менш важлива ніж зручність. Посадка висока, сідло зручне і добре амортизується, швидкості можна перемикати, стоячи на місці, гальмо, зазвичай, ножне. Основні деталі добре захищені від бруду, тому обслуговування потрібно рідко. Недолік — важкий корпус.
Гірські велосипеди призначені для їзди нерівними стежками. Для них характерна велика кількість швидкостей (зазвичай, більше 20), широкі шини, потужні колеса, амортизаційна вилка керма, що гасить удари, а часто і задня підвіска.
Шосейні велосипеди призначений для швидкої їзди асфальфатованими дорогами. Їм притаманний тонкий корпус, гнуте спадне кермо, вузькі шини.
Гібридні велосипеди — проміжні між гірськими і шосейними, ближче до гірських.
Гоночні велосипеди призначені для велогонок. Вони обладнані вузькими шинами, великою кількість передач, гнутим спадним кермом (тобто, ручки керма опущені — це створює більше навантаження на спину велосипедиста, але зменшує опір повітря), ручними гальмами. Роблять їх з легких сплавів.
Трекові велосипеди використовуються в перегонах на велотреці. Їхнє завдання — развинути максимальну швидкість на рівному треку. Від гоночного вони відрізняються відсутністю багатьох «зайвих» деталей, наприклад, гальм і перемикання швидкостей.
Туристичні велосипеди призначені для велотуризму. Їхній корпус міцний, конструкція надійна, вони можуть перевозити великі вантажі. Туристичні велосипеди ближче до шосейних ніж до гірських.
Складний велосипед — велосипед, який складається. В складеному стані він може перевозитись в легковій машині, входить в ліфт і його часто можна перевозити в поїздах і електричках. Більшість складних велосипедів складуються лише вдвоє.
Електричний велосипед может приводитись в рух як педалями, так і електродвигуном. Хороший електричний велосипед важить близько 20 кілограмів. Зарядка акумулятора займає 4—6 годин, проїхати на електричній тязі велосипед може 20—30 км. Є і складні електричні велосипеди. Багато велосипедів обладнані знімними батареями, які можна принести на роботу і там зарядити.
Тандеми — велосипеди для двох осіб, обладнані двома парами педалей. Велосипедисти зазвичай сидять один за одним, хоча в 1890-х роках випускався тандем, в якому велосипедисти сиділи поруч. Керує передній велосипедист. Є, також, велосипеди для трьох і більше осіб (було навіть зроблено велосипед для 40 осіб).
Велорикша чи велотаксі — велосипед-таксі. Велорикші є в країнах, що розвиваються і, як туристична розвага, в деяких європейських і американських містах. На відміну від тандема, педалі крутить лише водій.
Вантажний велосипед призначений для перевезення вантажів.
Лежачий велосипед дозволяє велосипедисту їхати напівлежачи чи лежачи на спині, в рідких випадках — на животі. Частина лежачих велосипедів — двоколісні, частина — триколісні. Лежачі велосипеди значно швидші звичайних завдяки аеродинамічності, і тому не допускаються на змагання. (Є спеціальні змагання для лежачих велосипедів.) На 2004 рік, часовий рекорд для лежачих велосипедів — 84 км 215 м, а для звичайних — 49 км 441 м. Вперше лежачий велосипед використано на змаганнях у 1933 році, в 1938 році їх заборонили в звичайних велоперегонах. Іншими перевагами лежачих велосипедів є комфорт і відсутність навантаження на спину. Недоліками є велика вага і розміри, висока вартість, повільний поворот і важча їзда вгору (велосипедист не може встати на педалі, щоб надавити на них масою тіла). Є і тандемні лежачі велосипеди (один велосипедист напівлежить, інший сидить).
Веломобіль — повністю закритий велосипед, захищений від поганої погоди і зіткнень. Веломобілі, як правило, мають три колеса, і водій сидить не в сідлі а на автомобільному кріслі. Багато сучасних веломобілів, крім пеладей, можуть приводитись в рух електродвигунами.
Водні велосипеди використовуються для прогулянок. Але є і перегони на водних велосипедах. Створено, також, велосипед-амфібію, який може їхати як по землі, так і по воді [6].
Літаючі велосипеди — літаючі пристрої, що приводяться в рух педалями.
Залізничні велосипеди (велодрезина) являють собою чотириколісний візок з педальним приводом для руху заліжничними коліями. Обладнаний однією чи, частіше, двома чи чотирма парами педалей, при цьому велосипедисти сидять попарно плечем до плеча (як на водному велосипеді). Такі велосипеди використовуються в Європі на деяких закритих мальовничих залізничних лініях в якості розваг для туристів.
Клоунські велосипеди можуть їздити як вперед, так і назад.
Триколісні велосипеди використовуються, як правило, маленькими дітьми. Є і дорослі моделі для людей з порушеннями рівноваги та іншими проблемами. Крім того, триколісними часто роблять лежачі велосипеди, веломобілі, вантажні велосипеди і велорикші.
Одноколісні велосипеди вимагають балансування в двох площинах. В Україні одноколісні велосипеди використовуються лише у циркових виставах. За кордоном вони набувають популярності, як екстремальний спорт. Є навіть хокей на одноколісних велосипедах. Пересічна людина може навчитись їзди на одноколісному велосипеді за 10—15 годин. Раз на два роки проводяться чемпіонати з їзди на одноколісних велосипедах, включаючи фігурне водіння, перегони на різні відстані, хокей і баскетбол на одноколісних велосипедах та інші види спорту.
Моноцикл (уніцикл) — транспортний засіб, в якому водій знаходиттся всередині великого колеса. Деякі моноцикли є велосипедами.
[ред.] Зовнішні посилання
[ред.] Громадські вело-ініціативи
- Критична Маса
- На роботу на велосипеді
- Всесвітій день без машин
[ред.] Див. також
- Велотренажер
- Самокат
- Мопед
- Мотоцикл
 |
Ця стаття належить до вибраних статей за результатами голосування . |
