Боян
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Боян (XI ст.) поет-співець давньої України, відомий за згадкою у «Слові о полку Ігоревім», де він згаданий сім разів. Боян, без сумніву, ім'я власне. Хоча ім'я Боян справді існувало на Русі, багато дослідників вважали, що в даному випадку це піднесене до власного імені загальний іменник «баян» (від «баяти»), що означало співця тобто рівнозначне за значенням словам «скальд», «бард».
Сказане про Бояна автором «Слова о полку Ігоревім» дозволяє скласти досі не ясне уявлення про нього. На думку багатьох дослідників, Боян — князівський, придворний співак, що жив у XI — поч. XII ст. і зв'язаний з чернігово-тмутороканськими князями. Ця думка ґрунтується на вказівці в «Слові о поку Ігоревім» імен тих князів, яким складали свої хвалебні пісні Б. Він співав слави «старому Ярославу, храброму Мстиславу, іже заріза Редедю перед полки касожьскими, красному Романові Святславличю». Крім того, автор «Слова» наводить дві приспівки Б., одна з яких була проспівана на адресу Всеслава Полоцького, а друга дружині Олега Святославича. У «Слові» вказується також, що Б. був піснетворцем Святослава Ярославича. Аналізуючи ці звістки Б. А. Рибаков дійшов висновку, що Б. спочатку був зв'язаний з чернігівським і тмутороканським князем Мстиславом Хоробрим, потім з великим князем київським Ярославом, до якого перейшли чернігівське і тмутороканське володіння померлого бездітним Мстислава, потім із сином Ярослава — Святославом нарешті, із синами останнього — Романом і Олегом. На думку Рибакова «гуслі Бояна» звучали ще до 1036 р. (рік смерті Мстислава) і продовжували рокотати слави князям аж до 1083 р. (рік повернення Олегом Тмуторокані). На думку інших дослідників Б. продовжував діяти принаймні до 1101 р. — року смерті Всеслава Полоцького. Саме з приводу його смерті, як вважають дослідники, була складена Б. приспівка про те, що «ні хитру, ні горазду… суда божія (тобто смерті) не минути». Таким чином, виходить, що Б., уже як досвідчений поет-співець, співав більш ніж 80 років, що навряд чи можливо. Здається, варто з більшою довірою поставитися до прямої вказівки автора «Слова», що Б. був князівським співаком Святослава, який воспівав, зокрема, і старий (тобто минулий) час Ярослава: «Рік Боян і Ходина, Святславля піснотворця старого времені Ярославля…» Як придворний співець Святослава, Б. оспівував не тільки його самого, а й батька Святослава — Ярослава, і синів Святослава — Романа й Олега, а також і інших князів цього роду. Очевидно, творчість Б. не обмежувалося оспівуванням чернігово-тмутороканських князів, про що свідчить, зокрема, приспівка з приводу Всеслава Полоцького.
Фраза «Боян бо віщий, аще кому хотяше піснь творити, то растекашется мислію по древу, сірим волком по земли, шизим орлом под облаки», на думку деяких дослідників, висловлює уявлення про Б. як людину, що володіє, подібно шаманові, надприродною силою, здатністю перевертництва, до подорожі по трьох сферах космосу: по небу — в образі орла, по землі в образі вовка, по з'єднуючому їх світовому древу в образі білки (мисі). Таке тлумачення даної фрази підтверджується тим, що віршована імпровізація в стародавності сприймалася як магічний обряд, що супроводжується містичними перетвореннями. Правда, далі автор «Слова» дає зрозуміти, що не поділяє уявлення про містичний характер творчості Б.
З «Слова» ясно також, що Б., як і скальди, що продовжували традиції поганських співців, співав щось цілком визначене, однозначне за змістом: або славу, або огуду, керуючись своїм «замисленням», тобто задумом, не прагнучи при цьому неодмінно додержуватися історичної правди. Міркуючи про те, як би проспівав Б. про похід Ігоря, автор «Слова» складає «під Бояна» дві пісні: одна з них — огуда, у якій полки Ігоря порівнюються з чередами галок, що біжать на свою погибель через поля широкі до Дону, а друга — слава, що «віщий» Боян, усемогутній «Велесов онук», зміг би проспівати Ігорю, незважаючи на його поразку.
З погляду жанру твори Б. були, цілком ймовірно, ліро-епічними піснями, що містять не розповідь про подію, а ліричний відгук на нього, оцінку цієї події, прославляння або осуд учасників цієї події. Пісні Б. не можна зараховувати до усної народної творчості. У стадіально-типологічному відношенні їх можна зіставляти з творчістю скальдів, а також із творчістю давньоірландських філів, кельтських бардів та ін.
Однак з погляду поетики пісні Б. навряд чи можна зіставляти з піснями скальдів, для яких характерні суворе слідування схемі, ускладнена образність, зокрема численні перифрази-кеннінґи, «темний» стиль. Як можна судити по двох приспівках Б., наведеним у «Слові», і двом фрагментам, складеним автором «Слова» «під Бояна», останній використовував у своїй творчості традиційні образотворчі засоби руської поезії, у тому числі й народної. Характеристикою стилю пісень-прославлень Б. може служити друга пісня «під Бояна», особливо похвала курянам-кметям з її бравурністю, швидким, енергійним ритмом й, імовірно, стійкими, трафаретними висловами дружинної поезії.
Таким чином, можна говорити про Б. як про представника дружинної поезії з її тематичною заданістю й однозначністю (або слава, або огуда), суб'єктивним відображенням подій, трафаретністю й афористичністю висловлювань, бравурністю пісень-прославдень, зі змінним ритмом.
Автор «Слова о полку Ігоревім» наводить дві приспівки Бояна, що мають характер афоризмів. Одна з них, наведена вище, була вимовлена на адресу Всеслава Полоцького, а друга була звернена до дружини Олега Святославича, тмутороканського «кагана»: «Тяжко ти голови кроме плечю; зло ти тілу кроме голови».
Деякі дослідники вважають що в «Слові» є, крім того, приховані цитати з пісень Б. Однак у нас немає ніяких підстав приписувати Б. що-небудь з тексту «Слова», крім двох фрагментів, атрибутованих йому автором «Слова».
