Шипинська земля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Шипинська земля - історична назва адміністративної одиниці на території Буковини за доби від Галицько-Волинського князівства до закріплення влади Молдавського князівства на цій території, від кінця 13 до середини 15 ст.

Утворення Ш. з. визначають різно: після приходу татар у сер. 13 в. (М.Кордуба), після розпаду Гал.-Волинського князівства, сер. 14 в. (Б.Тимощук), у зв'язку з міґраціею рум. елементу з Семигороду, сер. 14 в. (Т.Балан).

Документально вперше Ш. з. згадує Я.Длуґош 1359 року у зв'язку з походом короля Казіміра у Молдавію; останній відомий документ, в якому згадується Ш. з., датується 1444 (Е.Hurmuzaki. «Documente privitoare la istoria Românilor». 1, 2, 1874). Згодом за країною закріпляється назва Буковина.

Ш. з. охоплювала територію Північної Буковини і Бесарабії, приблизно ту саму що й сучасна Чернівецька область, її центром була оселя Шипинці.

Адміністративно вона поділялася на 3 волості: Цецин (на схід від Чернівців), Хотин і Хмелів (б. с. Карапчева, в долині Черемоша).

Центри волостей були укріпленими «градами».

Свій розвиток Ш. з. завдячує тому, що ця територія була віддалена від татарських кочовиків і нею пролягав торговельний шлях зі Львова до Сучави; у Шипинцях відбувалися великі ярмарки, на яких торгували худобою.

У 14-15 вв. на території Ш з. було понад 100 с., частина з яких існувала ще з княжої доби (Василів, Онут, Кіцмань, Репужинці, Кучурів), інші з кін. 13 — поч. 14 ст. (Лужани, Глибока, Вашківці), і тільки дуже мало постало їх у висліді приходу румунів у 14 ст. (Рокитна, Тарасівці).

Користуючися пограничним положенням між Польщею і Молдавією, Ш. з. мала автономію з власною самоуправою, яку згодом ліквідувало Молдавське князівство. Однак і надалі ця територія була заселена українцями.

За А.Жуковським

[ред.] Література

• Кордуба М. Молдавсько-польська границя на Покутті до смерти Стефана Великого. Зб. НТШ. Л., 1906
• Balan T. Tara Sipenitului. Чернівці, 1926
• Тимощук В. Шипинська земля за археологічними даними. Минуле і сучасне Північної Буковини. Випуск 2. К., 1973
• Енциклопедія українознавства