Тюрма

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Тюрма, в'язниця, один з видів кари позбавлення волі, у конкретному розумінні установа і приміщення, устатковане з цією метою. З княжої доби докладніших відомостей про форми ув'язнення немає. Місцем ув'язнення для вищих верств людности був т. зв. «поруб», до якого саджали політ. в'язнів (князівпротивників, змовників-бояр тощо); в окремих монастирських приміщеннях ув'язнювали «церк. людей» і злочинців проти релігії. За всілякі ін. провини тримали в різних місцях під вартою. Пізніше місцем ув'язнення звичайно були ратуші, в яких були спеціяльні «турми» (від нім. der Turm — вежа). У джерелах згадуються також і замкові «турми». Ув'язнених називали також колодниками, бо їх часто тримали в колодках (кайданах). Церк. суди тримали винних у «куні», тобто заковували в залізну скобу з замками, прикріплену до зовн. стіни дзвіниці або церкви. По с. винних тримали під вартою в коморах, хлівах або в приміщеннях, спеціяльно на це призначених. За Гетьманщини були Т. в полкових містах, в яких в'язні перебували перев. під слідством. Гол. формами покарання були грошові й тілесні кари і страта. На підставі суд. рішення також забивали в колодки, приковували до гармати, іноді віддавали на відробітки до монастиря. Ув'язнення застосовувалося рідко (за переховування злодіїв, перелюбство, відмову повернути вкрадене, а також за неправдиву апеляцію). Строк ув'язнення, залежно від провини, тривав від 12 тижнів до 2 pp.

У Рос. Імперії до сер. 17 в. ув'язнених тримали лише під слідством у підземеллях, льохах і т. зв. «застінках». З 1649 Т. почали застосовувати як додатковий засіб покарання. У царських Т. аж до реформи сер. 19 в. панували жахливі умови. Ще у 18 в. уряд не давав жадних засобів на утримання в'язнів, часом їх випускали на жебри, і були випадки смерти з голоду. Заг. ч. Т., каторжних, кріпосних, монастирських, досягало 20 000. У 19 в. позбавлення волі стає гол. мірою покарання. На укр. землях під Австрією при кожному суді були Т., в яких тримали також в'язнів під слідством. Ця система поволі прищепилася і в Росії, хоч тут широко було практиковане заслання і каторжні роботи. Щойно в другій пол. 19 в. розпочато реформи. 1879 ухвалено закон про тюремне управління й реорг-цію Т. за різними категоріями. Тоді ж розпочато планову розбудову тюремних приміщень. 1890 ухвалено закон про перебування під вартою, а 1909 — про виховнопоправні заклади для неповнолітніх. У 19 — 20 вв. кожне м. в Росії мало тюремний будинок, часто не один; вони називалися різно: Т., острог, тюремний замок. У Києві була велика Лук'янівська Т. і менша на Бібіковському бульварі, у Харкові Т. на Холодній горі. Політ. в'язнів за царського часу тримали у 18 — першій пол. 19 в. в льохах Києво-Печерської Лаври, а пізніше в Київ. фортеці (зокрема в т. зв. «Косому Капонірі»). На укр. землях під Австрією тюремні справи регулював закон 1873 про кримінальне злочинство, а також різні правила. Під Польщею були збережені рос. й австр. системи, доповнені окремими законодавчими актами. Ці закони реґулювали питання відбуття кари позбавлення волі, тюремної адміністрації, праці в'язнів тощо. Спеціяльних Т. для політв'язнів у Польщі не було, так що українці, засуджені за антидерж. діяльність, відбували ув'язнення у Т. в корінній Польщі (Вісніч, Вронки, Равіч, Сєрадз, Св. Кжиж). Найбільша Т. загального типу була у Львові «Бриґідки», і через неї перейшли тисячі укр. політ. в'язнів. 1934 створено в Польщі конц.-табір у Березі Картузькій.

В СРСР основною формою позбавлення волі стали концентраційні табори (звичайно п. н. поправно-трудових колоній). Але політ. терор набрав такого масового характеру, що не тільки кол. царські Т. були так переповнені, що в одиночних чи призначених на 2 — 4 особи камерах міщено по кільканадцять в'язнів, а під Т. пристосовувано й будови ін. призначення. Тюремний тип покарання відзначається певною ізоляцією, максимальним обмеженням прав в'язнів (обмеження, а то й заборона побачень, заборона набувати додаткові харчі і предмети першої потреби, обмеження листування тощо). У 1920 — 50-их pp. з політ. мотивів масово ув'язнювано без жадних законних чи суд. формальностей і чинено жорстокі розправи до фізичних знущань включно: відомі жорстокі масові розстріли у Вінниці 1937 — 38 (див. Вінницький злочин), у Львові, Дрогобичі, Тернополі, Дубному й ін. м. перед відступом сов. армії в 1941 і багато ін. З другої пол. 1950-их pp. ув'язнення в Т. відбувається формально тільки на підставі суд. вироку, але фактично й тепер порушення норм законности стосовно політ. в'язнів лишається типовою ознакою сов. пенітенціярної системи. Про це свідчать ув'язнення й суди над діячами укр. опору 1960 — 70-их pp. Політ. в'язнів як правило приміщують в Т. усуміш з кримінальними в'язнями, що робиться з політ. метою: щоб приховати рух опору і назовні твердити, ніби в ув'язненні перебувають лише кримінальні злочинці. Боротьба ув'язнених діячів опору за статус політв'язня покищо не дала помітних наслідків. У 1960 — 70-их pp., як і раніше, сов. уряд ув'язнював укр. політ. в'язнів у Т. (як і концентраційних таборах) за межами УРСР (відома Владимірська Т.), що література Самвидаву оцінює як повний брак суверенности республіки, яка позбавлена навіть права вирішувати справи своїх в'язнів.

Режим Т. за останні роки реґулюють «Основи виправно-трудового законодавства СРСР» (1969) і «Виправно-трудовий кодекс УРСР» (1971). Статистичні дані про заг. кількість в'язнів і поділ їх на кримінальних і політ. не відомі, бо вважаються держ. таємницею.

Див також Пенітенціарна система, Політичні в'язні.