Текстильна промисловість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі.
Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Тексти́льна промисло́вість, одна з найстаріших галузей легкої промисловості, що переробляє рослинну (бавовна, льон, коноплі, джут, кенаф, рамі) і тваринну (вовна, природний шовк) сировину та хем. і синтетичні волокна на тканини, неткані матеріяли, мішкові та мотузяні вироби й ін. До Т. п. належать: бавовняна, ватна, вовняна, конопле-джутова, льонарська, текстильно-ґалянтерійна, трикотажна, шовкова та ін., як також промисловість первинної переробки льону та ін. луб'яних культур, виробництво рибальських сітей, фільтрувальних матеріялів тощо.

[ред.] До 17 в.

Доморобне виробництво тканин було поширене на укр. землях від неоліту. За Київ, держави воно відокремилося у, м. в окреме ремесло і набуло деякої диференціяції. Значним осередком ткацького ремесла і торгівлі тканинами був Київ, куди привозили ірано-візант. шовкові і золототкані матерії та суконні вироби з Зах. Європи. Військ. потреби княжих дружин впливали на поширення виробництва парусного полотна, шатер, теплого вовняного одягу тощо.

Після тат. наїздів і занепаду Києва осередком текстильного (текст.) виробництва стали м. Галичини і Волині, особливо Львів; у 16 — 17 вв. також Луцьке, Крем'янець, Володимир Волинський й ін., з сер. 17 в. і м Лівобережжя. З заснуванням цехів, техніка виробництва тканин значно удосконалюється (серед ін. сукно виготовлялося при допомозі фолюшів — великих ступ для збивання сукна, що ставилися на водяних млинах); разом з тим почалася деяка спеціялізація виробництва.

Гетьманський уряд підтримував розвиток текст. виробництва (серед ін. для військ. цілей — сукно, вітрила) і охороняв його митною політикою (див. Мито). У 18 в. у зв'язку з поступовим послабленням автономії гетьманської держави на текст, виробництво на Україні чимраз більший вплив мала меркантилістична політика царського уряду, реґляментація виробництва, його розбудова (гол. в центр. р-нах Росії) для військ. потреб (сукно для армії), скуп текстилю державою; вона й мала власні текст. зав. та вівчарські зав.-ферми. На Ізоляцію укр. текст. ринку впливала заборона вивозити за кордони Рос. Імперії тканини з льону і конопель (1714), вовни і вовняного прядива (1720) і ввозу (1721) полотна, шовкових матерій, панчішних виробів тощо. Разом з тим моск. підприємства скуповували за дешеву ціну укр. прядиво і вовну та перепродували їх у Москву або за кордон по дорожчих цінах. 1757 скасовано митний кордон між Україною і Росією. Тариф 1822 остаточно забезпечив рос. текст. продукції монопольне становище на Україні, а з 1830 запроваджено також і спеціяльне мито на поль. суконні вироби.

З кін. 17 в. панівною формою текст. виробництва на Україні стає мануфактура (ман.). Вона виступала у двох видах: поміщицької (також вотчинна — посесійна або кріпосницька), яка будувалася на безплатній праці кріпаків, і купецької (капіталістичної) з найманими робітниками. Власниками текст. ман. були коз. старшина, рос. і поль. поміщики та купці (перев. росіяни), а також держава. Текст. ман. (на Україні майже виключно суконні) нараховували від 15 (це були властиво ремісничо-кустарні верстати) до 1000 робітників. На великих ман. процес праці був досить диференційований.

До перших більших текст. ман. на Україні належали Глушківська (б. Путивля), заснована 1719, одна з найбільших в Рос. Імперії (1797 виробляла 145,4 тис. м сукна, ч. робітників 9 478) та (з 1722) Ряшківська (на території Прилуцького полку) — обидві посесійні. У кін. 18 в. на Україні було 12 суконних ман., які продукували 216,6 тис. м сукна (у тому ч. на Лівобережжя припадало 85,6%), що становило 14% продукції усієї Рос. Імперії. Майже всю продукцію з поміщицьких ман. закуповувала держава; купецькі орієнтувалися на вільний ринок. Суконна ман. була пов'язана з зростанням вівчарства; але лише частину вовни перероблювано на Україні, більшість (особливо з півд. України, де майже не було суконних ман.) експортовано до Росії. Ч. підприємств (а) і продукції (у тис. м — б) видно з табл. (числа приблизні) :

Рік	1797	1814	1848	1859
	12	42	76	160
	217	293	1 190	1 256

1859 на суконних ман. працювало 15370 робітників; вартість виробництва — 3,1 млн карб. Попри зростання продукції на Україні її уділ у Рос. Імперії зменшився у 1859 до 12% (робітників — 20%). Геогр. розміщення суконних ман. зазнало змін. Спершу вони були скупчені на Лівобережжі, на поч. 19 в. поширилися й на Правобережжя (особливо на Волинь; це були численні, але малі підприємства). У сер. 19 в. на Поділля й Волинь припадало 69% усіх суконних ман. України, але вони давали лише 26% продукції; відсотки для Чернігівщини 9,6 і 25,8%, для Київщини — 5,0 і 17,8%. Слабо була розвинена ман. на Півд. Україні, бо там було мало кріпаків і вигідніше було продавати вовну фабрикам. До сер. 19 в. на Україні переважали поміщицькі ман. (1848 — 64,6% продукції України).

У 1850 — 60-их pp. у Т. п. України відбулися далекосяжні зміни, бо через скасування кріпацтва, поміщицька ман. втратила свою базу (1860 її уділ становив ще 47%) і незабаром майже перестала існувати; разом з пром. переворотом і повільним (з 1830-их pp.), але постійним введенням машинної техніки ман. виробництво перетворювалося на фабричне. Ч. суконних підприємств зазнало зменшення: з 172 у 1859 до 51 у 1900, ч. робітників з 15 400 до 4 460 (для порівняння в Рос. Імперії: 864 і 588 підприємств, 123400 і 95 000 робітників). Про концентрацію виробництва свідчить факт, що 1860 на Клинці (півн. Чернігівщина) припадало 47,5% виробництва сукна України і 92% купецьких ман. (тоді зав. в Клинцях були здебільша механізовані).

Ін. галузі Т. п. (полотняна, шовкова) мали на Україні підрядне значення. Виробництво бавовняних тканин, яке посіло в Росії перше місце, на Україні не існувало.

[ред.] 19 століття

У другій пол.19 — на поч.20 в. Т. п. зазнала ще більшого занепаду, хоч Україна мала всі дані для її розвитку: чимало сировини (вовна, льон, коноплі) і корисне геогр. положення для імпорту ін. (бавовна, джут), багато рук до праці •і місц. ринок збуту. Причиною цього була колоніяльна політика Росії, що хотіла мати на Україні ринок збуту для своєї Т. п. З різних видів Т. п. на Україні майже цілком не було бавовняної і шовкової, дуже слабо була розвинена льонарська і коноплана (дрібні, майже кустарні промисли), слабо (3,4% всерос. продукції) вовняна (перев. вовномийні зав.) та були невеликі суконні фабрики в р-ні Дунаївців на Поділлі (великі суконні зав. на півн. Чернігівщині в м. Клинцях лежали вже за межами укр. суцільної нац. території), краще була розвинена конопле-джутова промисловість (бл. 20% всерос.), що постала з кін. 19 в.

[ред.] 20 століття

1914 на Україні було всього 6 більших текст. підприємств: дві вовномийки і мішечний зав. у Харкові, один мішечноканатний зав. і джутова фабрика в Одесі та Луганський зав. пресового сукна для олієнь; всі вони давали ледве 0,6% виробництва всієї промисловості України; ч. робітників — 14 800 (4% всіх зайнятих у пром-сті України). Уділ Т. п. становив ледве 1% всерос., і тому Україна була змушена покривати свій попит імпортом текст. виробів: 1910 — 13 щороку на 188,6 млн карб. (40,4% всього імпорту) — майже повнотою з ін. частин Рос. Імперії (бавовняні і льняні вироби з Росії, вовняні перев. з Поль. королівства), лише за 0,7 млн карб. з-поза її кордонів.

[ред.] 1914 — 40 pp

Під час першої світової війни на Україну перенесено деякі дрібні підприємства Т. п. з Росії і Польщі. Після 1917 Т. п. занепала — 1920 дала 28,9% продукції 1915, але й ця продукція була перев. призначена на потреби армії; тоді й за т. зв. воєнного комунізму укр. населення рятувалося домашніми промислами. До покращення дійшло за НЕП-у: бл. 65% дрібніших зав. віддано під оренду приватному капіталові, відремонтовано ряд старих, збудовано деякі нові. У 1927 — 28 гуртова продукція Т. п. України досягла в цінах 1926 — 27 — 62,2 млн карб.

За довоєнних п'ятирічок на Україні створено ряд нових галузів Т. п.: трикотажну (фабрики в Одесі, Харкові, Києві) і первинної обробки луб'яних культур (9 зав. в Одеській, Миколаївській і Дніпропетровській обл.) та реконструйовано і поширено ін. (зокрема вовняну). Вартість продукції Т. п.. зросла з 34,6 млн карб, у 1913 до 69,2 млн у 1927 — 28 і 797,4 млн у 1940 (у незмінних цінах 1926 — 27), у тому ч. трикотажна промисловість з 0 до 18,6 і 308,8 млн карб., конопле-джутова з 14,3 до 26,4 і 88,0 млн карб. 1940 на першому місці стояла трикотажна пром-сть, далі конопле-джутова (сконцентрована на двох передрев. зав. — Харківському та Одеському, і бл. 20 дрібних, разом 32% виробництва Т. п. без трикотажної), на дальшому — вовняна (7 фабрик, 28% виробництва); слабо розвинені були бавовняна (5 зав. — 14% виробництва Т. п. і ледве 1% бавовняної промети всього СРСР), льняна (2 зав.) й ін. Фактично, не враховуючи трикотажного виробництва, всі ін. текст. вироби Україна мусіла і надалі довозити з Росії.

[ред.] З 1950 р

Під час другої світової війни більшість підприємств Т. п. зруйновано і їх відбудова закінчилась аж у 1950 — 55. Починаючи з 1960-их pp. значно розширився асортимент виробництва Т. п., будуються нові зав.; відбувається частково механізація виробничих процесів. Так, за 1961 — 70 виробництво білизняних тканин збільшилося у 22 рази, натомість у зв'язку з розширенням обробного виробництва зменшилася питома вага сурових тканин; у вовняній промсті випуск камольних тканин збільшився у 28 разів, тонкошерстних — У 8, а грубошерстних зменшився в 10 разів. Т. ч. структура Т. п. України ґрунтовно змінилася, як видно з табл. (у дужках відсоток продукції УРСР порівняно з усім СРСР):

Виробництво готових тканин

1913 | 1940 | 1960 | 1970 | 1975

Бавовняні (млн м) | 4,7 (0,2) | 13,8 ( 0,14) | 94,9 ( 1,5) | 247,7 ( 3,3) | 429,4 ( 5,5)

Вовняні „ „ | 5,3 (5,2) | 12,0 ( 9,9 ) | 19,1 ( 5,6) | 48,8 ( 9,8) | 54,4 ( 9,9)

Шовкові „ „ | — | — | 40,0 ( 4,9) | 84,4 ( 6,8) | 159,2 (10,5)

Льняні | „ „ | — | 2,1 ( 0,7 ) | 0,3 ( 0,1) | 53,9 ( 7,4) | 69,8 ( 9,1)

Білизна трикотажна (млн штук) | — | 30,3 (23,9) | 106,9 (22,6) | 147,1 (18,1) | 194,3 (20,4)

Верхній трикотаж (млн штук) | — | 12,0 (20,4) | 111,6 (19,5) | 71,0 (17,1) | 73,4 (19,5)

[ред.] Динаміка галузі

З нових одиниць збудовано за останні десятиліття: у бавовняній пром-сті: Херсонський бавовняний зав. (65% виробництва України), з менших — Тернопільський комбінат, Чернівецьке текст. об'єднання, бавовняно-прядильні фабрики у Львові, Києві, Нововолинському тощо; з вовняної: фабрики сукна у Стрию, камвольно-прядильна фабрика в Донецькому, Чернігівський суконний комбінат тощо; шовкові комбінати у Києві, Черкасах, Дарниці (Київ). Значно змінилася сировинна база Т. п. через будову зав. синтетичних та хем. волокон у Чернігові, Черкасах, Києві та ін., які дають бл. 50% пряжі.

[ред.] Географічне розміщення галузі

Геогр. розміщення Т. п. дуже нерівномірне. Виробництво бавовняних тканин концентрується в Херсонській обл. (70%), льняних на Волині (в Рівенській обл. — 56%. Житомирській — 44%), шовкових у Київ. (64%) та Херсонській обл. (23%); вовняних у Чернігівській обл. (38%) і Донецько-придніпровському екон. р-ні (30%).

Не зважаючи на помітне покращення виробничих процесів (автоматизація виробництва, вдосконалення технології обробки сировини тощо), у заг. профілю Т. п. України й далі важливу ролю відограє виробництво півфабрикатів (50% всієї Т. п.), які експортуються поза межі УРСР (гол. до рос. центр. пром. району). У 1970-их pp. на галузі, що виробляють тканини, припадає всього бл. 58% гуртової продукції, 70% вартости основних фондів і 50% виробничого персоналу.

На Кубані (Краснодарський край) розвинена вовняна і бавовняна промисловість. Камвольно-суконний комбінат у Краснодарі — один з найбільших на укр. землях.

Над наук.-техн. проблемами розвитку текст. промисловості працюють Укр. Н.-Д. Інститут текст. промисловості та Інститут Економіки Промисловості АН УРСР.

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства
Смирнов Д. Пути ближайшего развития текстильной промышленности Украины, ж. Хозяйство Украины, ч. 2 — 3, 1926;
про районування текст. промисловості, ж. Господарство України, ч. 8 — 9, 1930;
Винар Б. Укр. текст. промисловість, ж. Укр. Господарник, ч. 4, 1954;
Горелик Л. Вопросы экономики легкой промышленности Украинской ССР. К. 1956;
Пажитков К. Очерки истории текстильной промышленности дореволюционной России. М. 1958;
Нестеренко О. Розвиток промисловості на Україні, ч. І, II. К. 1959, 1962;
Дерев'янк і н Т. Мануфактура на Україні в кін. XVIII — першій пол. XIX ст. К. 1960;
Легка промисловість Укр. РСР за 50 років радянської влади. К. 1967;
Размещение отраслей текстильной промышленности СССР. М. 1974.