Сімович Василь Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Васи́ль Іва́нович Сімо́вич (9 березня 1880—13 березня 1944), визначний український мовознавець, філолог і культурний діяч, дійсний член НТШ (з 1923), народився у с. Гадинківцях Гусятинського повіту (Галичина). По закінченні університету в Чернівцях (1904; учень С. Смаль-Стоцького) викладав там у вчительській семінарії; 1902—1903 — співред. вид. РУП, що друкувалися в Чернівцях (ж. «Гасло», «Селянин» та ін.) та рел. «Буковини» (1902—1903). 1914—1918 — співр. Союзу Визволення України і організатор культурної праці в таборах для українських воєннополонених, яку продовжував від української урядової місії (1919 редактор газети «Шлях»). З мовних курсів для полонених виросла його «Практична граматика української мови» (1918), що в другому виданні (1920) ввібрала елементи наукової граматики. 1920—1923 в Берліні — був редактором в «Укр. накладні» Я. Оренштайна. 1923 —1933 — професор Українського Високого Педагогічного Інституту ім. Драгоманова у Празі (1926—1930 його ректор); це і участь у праці чесько-російського Празького лінґвістичногр гуртка дали Сімовичу змогу зосередитися на науковій діяльності: скрипти з староболгарської мови і «Хрестоматія старо-української літератури»; статті з історії морфології (походження займенника що, історія іменників чоловічого роду на -о, морфологія прикметника), фонології (перехід є в о) й історії українського мовознавства і правопису (про граматику Лучкая, правописні системи Драгоманова, абеткові проекти Їречка). З 1933 у Львові, де працює у товаристві «Просвіта» як редактор її науково-популярних видань, серед ін. ж. «Життя і Знання», в якому містить мовні статті пуристичного характеру; бере участь у ред. «Укр. Заг. Енциклопедії» (ред. відділу «Україна»), ж. «Назустріч», «Сьогочасне й Минуле». творів Т. Шевченка, І. Франка. 1939—1941 — професор Львівського Університету, 1941—1944 редактор «Укр. Видавництва». Праці львівського періоду присвячені проблемам сучасної й історії фонології й морфології (українське ненаголошене е, гармонія складів у парадигмі, лябіялізація л), історії правопису, а також практичним проблемам, мовної норми. Сімович був першим найвизначнішим українським фонологом празького напряму, але сполучав ідеї структуралізму з гумбольдтіянсько-потебніянським підходом до мови як вияву духовости нації (особливо виразно в статті «Рідна мова й інтелектуальний розвиток дитини», 1934). Сімович видав з коментарем твори Т. Шевченка («Кобзар» з поясненнями, Ляйпціґ, 1921), І. Франка (вид. творів у видавництві Оренштайна), Лесі Українки («Листування Лесі Українки з О. Маковеем», Л. 1938). Часткова бібліографія праць Сімовича є в брошурі П. Ковалева «Василь Сімович», Вінніпеґ, 1953.