Стус Василь Семенович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сту́с Васи́ль Семе́нович (нар. 6 січня 1938 с. Рахнівка, Вінницька обл.; пом. 4 вересня 1985 в концтаборі біля с. Кучино, Пермська обл.) - український поет і публіцист, один з найактивніших представників українського культурного руху 60-х років. За свої переконання в необхідністі української культурної автономії був заборонений радянською владою і половину свого життя - 23 роки - позбавлений волі.
[ред.] Життя
Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селянській родині в селі Рахнівка Гайсинського району Вінницької області, наступного року його батьки, Семен Дем'янович та Ірина Яківна, переселяються в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Іще через рік, в 1940-му, забирають туди своїх дітей. Закінчивши середню школу зі срібною медаллю, Василь поступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту м. Сталіно. По закінченню навчання з червоним дипломом в 1959-му році, три місяці вчителював в селі Таужня на кіровоградщині, після чого два роки служив в армії. Під час навчання і служби почав писати. Тоді ж відкрив для себе таких поетів, як Йоган Вольфганг Гете і Райнер Марія Рільке; переклав близько сотні віршів цих німецьких поетів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. В 1959 р. опублікував свої перші вірші.
По закінченню служби в збройних силах в 1960-му році три роки працював редактором газети «Соціалістичний Донбас», після чого поступив в 1963-му до аспірантури Інституту Літератури Академії Наук в Києві. В тому ж році опублікував вибрані вірші. В вересні 1965-го року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» в Київі прийняв участь в акції протесту проти арештів серед української інтелигенції, за що Стуса був виключений з інституту. Після цього поет був змушений заробляти на життя, працюючи на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро, водночас продовжуючи продуктивну творчу діяльність. Одружився в 1965, в 1966 народився його син Дмитро.
Пропозиція Стуса опублікувати в 1965 році свою першу збірку віршів «Круговерть» була відхилена видавництвом, так само, як, незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, була відхилена і його друга збірка «Зимові дерева». Однак вона була опублікована в Самвидаві, а пізніше потрапила до Бельгії, де її було видано в 1970 році в Брюселі.
В своїх відкритих листах до Союзу Письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував пануючу систему, що після відлиги почала повертатися до тоталітаризму, відновленню культу особи і порушенню прав людини, протестував проти арештів в середовищі своїх колег. На початку 70-х років приєднався до групи захисту прав людини. Восени 1972-го року заарештований і засуджений на п'ять років примусової праці і три роки заслання за „антирадянську агітацію і пропаганду“. Весь термін ув'язнення перебував в концтаборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав в концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.
По закінченню строку в концтаборі, Стуса було вислано в 1977-му році на місце його заслання Матросове в магаданській області, де він працював до 1979-го року на золотих копальнях.
Повернувшись восени 1979-го до Київа, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. Незважаючи на те, що його здоров'я було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі. В травні 1980-го був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката (Віктора Медведчука), намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса було виведено з зали суду, і вирок йому було зачитано у його відсутності.
Стусові, що перебував в концтаборі в Кучино, було заборонено бачитись з родиною. Однак в 1983-му році його записи вдалося переправити на Захід. В 1985-му році Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської Премії з літератури.
28-го серпня 1985-го року Стуса було відправлено в карцер, на знак протесту він оголосив голодування. В ніч з 3-го на 4-те вересня він помер, можливо, від переохолодження. Був похований на таборному цвинтарі. Прохання його родини перевести його тіло додому було відхилене на тій підставі, що не вийшов термін його ув'язнення.
В 1989 році поета було перепоховано в Києві.
В 1993 році Стуса було посмертно нагороджено державною шевченківською премією. Його роботи видаються багатьма тиражами.
[ред.] Збірки віршів
- «Круговерть», 1965
- «Зимові дерева», 1965
- «Веселий цвинтар», 1971
- «Час творчості», 1972
- «Палімпсести», 1986
