Соловецькі острови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Соловецькі острови, Соловки, група островів у півд.-зах. частині Білого м. (Архангельської обл. Російської Федерації); заг. площа 347 км2. Клімат С. о. холодний, вогкий; вони вкриті перев. лісами, на них багато оз. і боліт. С. відомі за царських часів як місце заслання; за сов. влади як перший концентраційний табір. Серед в'язнів на С. було чимало українців, більшість яких там і загинула.

За Царської Імперії центром ув'язнення був Соловецький монастир (С. м.) св, Зосими й Саватія, заснований у 1420 — 30-их pp., а в кін. 16 в. перетворений на сильну фортецю. Відтоді С. м. був також місцем заслання противників рос. царизму й офіц. православія. В'язнів приміщувано перев. у вогких і позбавлених світла підземних келіях.

Українців почали засилати у С. м. з поч. 18 в. Одними з перших в'язнів (1708 — 12) були спільники В. Кочубея й І. Іскри, які доносили на гетьмана І. Мазепу — полтавський свящ. І. Святайло з сином і чернець Никанор. Почавши з 1709, сюди заслано співр. та прихильників гетьмана І. Мазепи: ген. осавула Д. Максимовича, сердюцького полк. Я. Покотила й ін., згодом (1712) архимандрита Гедеона Одорського, лохвицького протоієрея Івана Рогачевського та ін.

За часів Катерини II найвизначнішим в'язнем С. м. був останній кошовий отаман Запор. Січі Петро Калнишевський, який пробув в С. м. 25 pp. (1776 — 1301; 16 pp. у камінному мішку і 9 pp. в окремій камері), там і похований 26. 7. 1803.

Серед укр. в'язнів 19 в. відомий кол. чл. Кирило-Методіївського Братства Ю. Андрузький, якого заслано (1850 — 54) за написання «Конституції республіки».

По революції С. м. ліквідовано і перетворено на перший в СРСР концентраційний табір, куди засилали політв'язнів, гол. засуджених за різними пунктами 58 ст. Карного Кодексу («контр-революція», терор, шпигунство, диверсія, збройне повстання). Згідно з декретом «Про табори примусової праці» (15. 4. 1919), на С. о. створено 1920 спеціяльну систему таборів, яку названо «Соловецкий лагерь особого назначений» (СЛОН). З поширенням системи таборів і на ін. осередки суходолу навколо Білого м. змінено назву на «Управление Северных Лагерей Особого Назначения» (УСЛОН), центром якого став Попів о. На поч. 1930-их pp. в'язнів С. о. використовувано при будові Біломорсько-Балтійського канала та створено там Белбалтлаг з. центром на Медвежій горі. За Єжова С. табір перетворено (1937) на «Соловецкую тюрьму особого назначения Главного управлення государственной безопасности СРСР» з закритими ізоляторами. В кін. 1938 в'язнів вивезено з С. о. до ін. таборів, а С. перетворено на воєнно-морську базу.

Кількість в'язнів (крім чоловіків, на С. засилали і жінок), їхній соц. склад та в'язничний режим у різні періоди мінялися. За НЕП (1921 — 27) таборовий режим був менше суворий, умови праці порівняно легші. Кількість укр. в'язнів була невелика: це — учасники визвольних змагань, діячі УНР, вояки та отамани повстанських загонів, духовенство тощо.

Значно погіршилися умови на С. від часу першої п'ятирічки (1927 — 32), коли на каторгу заслано тисячі українців, обвинувачених у приналежності до СВУ, Укр. Нац. Центру, УВО. Тоді заслано на С. чимало визначних укр. культ. діячів. Серед в'язнів С. були засуджені на процесі СВУ: акад. М. Слабченко, проф. А. Барбар, проф. Й. Гермайзе, М. Павлушков; політ. діячі УНР: проф. В. Чехівський, П. Христюк, І. Петренко, В. Юрченко; письм. К. Поліщук та ін.

За другої п'ятирічки (1932 — 37) на С. ув'язнено було низку партійних і держ. діячів УРСР, письм., науковців, мистців. Серед визначніших в'язнів того часу політ. діячі: О. Шумський, М. Полоз, М. Любченко, С. Семко; вчені: акад. С. Рудницький, акад. М. Яворський, О. Яната, М; Новицький, І. Шаля; письм. і мистці: М. Зеров, П. Филипович, О. Слісаренко, М. Куліш, Л. Курбас, Є. Плужник, Ґ. Шкурупій, М. Вороний, Г. Епік, М. Ірчан, А. Крушельницький, М. Семенко, В. Мисик та ін. Особливо погіршало становище в'язнів за «єжовщини» (1937 — 38). 25. 6. 1937 концтабір перетворено на тюрму, а 1938 в'язнів вивезено з С. до ін. таборів (майже всіх їх доля невідома, правдоподібно, вони загинули). В'язні С. важко працювали на лісозаготівлях, прокладали залізницю в лісах, на будівництві Біломорсько-Балтицького канала, на якому загинуло бл. 100 000 в'язнів, рідше в сіль. господарстві. Биттям, карцером, голодом винищувано більшість каторжан С.

Про в'язницю і каторгу на С. складено багато віршів, пісень, анекдотів. У 1920 — 30-их pp. C. були заг. відомими і на Зах.; тому, щоб змінити світову опінію, совети створили фільм «Соловки», у якому в ідилічний спосіб представили умови життя в цьому концтаборі. Перебування українців на каторзі в С. м. за царату досліджували Петро Єфименко (старший), за новітніх часів Г. Фруменков; за сов. періоду Л. Чикаленко. Спогади про С. написали В. Юрченко (псевд.), С. Підгайний.

[ред.] Література

Ефименко П. Ссыльные малороссияне в Архангельской губернии 1708-1802 гг. // Киевская старина, ч. IX. - К., 1882
Колчин М. Ссыльные и заточенные в острог Соловецкого монастыря в XVI-XIX вв. - М., 1908
Клингер А. Советекая каторга. Архив русской революции, т. XIX. - Берлін, 1928
Юрченко В. Зі соловецького пекла на волю (записки втікача). - Л., 1931
Юрченко В. Пекло на землі. - Л., 1931
Чикаленко Л. Соловецька каторга (документи). - В., 1931
Костюк Г. Українські письменники та вчені в більшовицьких тюрмах і таборах // Краківські Вісті, 14.11.1943 і наступні чч.
Підгайний С. Українська інтеліґенція на Соловках. Спогади 1933-1941. - Новий Ульм, 1947
Підгайний С. Недостріляні, ч. І-II. - Новий Ульм, 1949
Фруменков Г. Узники Соловецкого монастыря. Политическая ссылка в Соловецкий монастырь в XVIII-XIX. - Архангельськ, 1965
Солженицын А. Архипелаг ГУЛаг, т. 2 (III-IV). - Париж, 1974
Heller М. Swiat obozów koncentracyjnych a literatura sowiecka. - Париж: Instytut literacki, 1974