Сергій Радонезький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сергій Радонезький, Сергій Радонізький (до прийняття чернецтва Варфоломій Кирилович, бл. 1321 - 1391), руський церковний і політичний діяч, засновник й ігумен Троїце-Сергієвої Лаври, чудотворець.

Заснував у 30-х роках XIV ст. поблизу м. Радонєжа, під Москвою, Троїце-Сергіївську лавру. Виступав за об'єднання російських земель під егідою Москви, сприяв централізаторським прагненням Дмитрія Донського, допомагав йому у боротьбі проти Золотої Орди, зокрема у підготовці Куликовської битви. Пізніше (1385) помирив його з рязанським князем Олегом. Сергій Радонезький передбачив результат Куликовської битви. Прагнув розширити на Русі шанування Трійці як символу єдності Руської землі, був ідейним натхненником об’єднавчої й національно-визвольної політики князя Димитрія Донського. На сьогодні він є одним із найшанованіших руських святих.

“Ловець руських душ” Сергій Радонезький жив у святості, оточений “чудесним вогнем”. Розповідали, що коли Радонезький служив літургію, вогонь оточував “святі дари”. Глибоко релігійні ченці шукали Бога у собі, прагнули до найвищої форми екстазу – знищення власного “я” через поєднання з Богом, через “розчинення” у Ньому. Молитва огортала усю людину, в тому числі її тіло (шляхом культивування відповідних вправ), а не лише її розум. Відбувалося поєднання людини з Богом (theosis). Чинилося це силою Духа Святого, яко духа правди і любови, котрий уділяв ісихастові “енергії”. Ця “енергія” – то сам Бог, уділюваний містикові.

Народився преподобний Сергій Радонезький поблизу Ростова Великого у боярській сім'ї. Збіднівши, його батьки Кирило та Марія, разом із трьома своїми синами Стефаном, Варфоломієм i Петром переселилися у Радоніж.

Після праведної кончини батьків, які перед смертю прииняли чернечий постриг, Варфоломій пішов до Хотьківського Покровського монастиря. У той час там жив, прийнявши чернецтво після смерті дружини, його старший брат Стефан. Разом вони пішли шукати пустинного усамітненого життя. У глухому лісі, на пагорбі Маковець, де нині стоїть Троїце-Сергієва Лавра, вони побудували дерев'яну келію i церкву, яку було освячено в ім'я Пресвятої Тройці. Особливим шануванням i розумінням глибин тайни Пресвятої Tpoйці прославився преподобний Сергій.

Незабаром Стефан покинув це місце i переселився до московського Богоявленського монастиря. А Варфоломій прийняв постриг i залишився на самоті. Згодом, дізнавшись про його подвиги, до Варфоломія почали приходити інші ченці i будувати поряд свої келії. 3 часом вони переконали Сергія прийняти над ними ігумен ство, і тому преподобного було висвячено у священний сан. У своєму монастирі він заборонив приймати мило стиню, і встановив правило, за яким ченці мали жити від своїх трудів, у чому сам подавав їм приклад. Добра слава про Сергієву обитель приводила до ньо го щоразу більше богомольців і бажаючих прийняти ангельський образ. Поблизу монастиря згодом виріс посад, тобто поселення, яке все більше й більше розрос талося. Дізнавшись про великого подвижника, Царгородський патріарх Філофей з особливим посольством надіслав йому хрест, параман і грамоту, в якій відзначав його доброчинне життя та рекомендував у монастирі за провадити суворий, за зразком монастирів сходу, спільножительний устав. Великим авторитетом користувався преподобний у митрополита Алексія, який хотів бачити його своїм на ступником на митрополичій кафедрі, проте преподоб ний, виявляючи смирення, відмовився. За словами су часників, Сергій «тихими і лагідними словами» впливав на загрубілі й жорстокі серця. Він дуже часто примиряв князів, які ворогували між собою. Дякуючи його благо словенню, молитвам та духовній підтримці руські воїни під проводом Димитрія Донського перемогли в Куликовській битві, поклавши початок завершенню ганеб ної епохи Золотоординської навали.

Премудрий Єпифаній, який описав життя преподоб ного Сергія, говорив: «Преподобний ігумен, отець наш Сергій, старець дивний, доброчинством усяким прикра шений, привітний, миролюбний, завжди втішить і при вітає, обігріє і нагодує подорожнього. Більше ж за все стяжав він смирення, любов нелицемірну, і мав любля че серце». З житія преподобного, в якому описувалися події оче видні, ми дізнаємося про вогонь, який під час служіння преподобним літургії входив у Чашу зі Святими Дарами Тіла і Крові Христових. Із житія ми дізнаємося і про Ан гела, який співслужив святому, і про явлення йому Пре святої Богородиці з двома апостолами, і про чудеса, які ще за життя своєю молитвою творив преподобний авва Сергій.

Церква іменує його великим подвижником, і не дарма. Він великий своїм істинно християнським терпінням. Він терпів самоту в дикій хащі лісу. Терпів, коли в скрутні роки голодував зі своєю братією. Він терпів норовливих. Терпів він протягом усього подвиж ницького життя до кінця своїх днів. Своїм терпінням він вказує і нам на істинний шлях: у терпінні, через мо литву, покаяння, добрі справи та любов до ближнього стяжати мир душі, необхідний, щоб вона стала вмістилищем Святого Духа, Який преображає людину і приво дить до Царства Небесного.

[ред.] Книга о побоїщі Мамая, царя татарського, от князя володимерського і московського Дмитрія:

ГЛАВА IV Князь Дмитрій приймає благословеніє от святого Сергія в монастирі живоначальния Троїци і пророчество о звитязстві над татарами

Князь великий Дмитрій Іванович, взявши брата своєго Володимера Андрієвича і всіх преславних князей руських, пішов з ними к монастирю живоначальния Троїци, к преподобному отцу Сергію, і благословеніє взяв от святиє обителі. Просив князя преподобний Сергій, жеби послухав святої літургії, був-бо, вім, день недільний августа 18-го дня. По отпусті літургії просив отець Сергій князя Дмитрія, жеби обідав у них. Князь одмовлявся, бо прийшла відомость, іж поганиї уже зближаються. Отповіда» єму старець: «Обід тобі на поспіх будет, єще тобі не готов вінець, а іншим многим вінці мученичеськиї готуються». Послухавши, князь Дмитрій вкусив хліба, а святий Сергій тим часом казав воду освятити з мощей святих мученик Фрона і Лазра, того дня святих мученик пам'ять була. І вставши скоро от трапези, преподобний Сергій покропив князя, все єго воїнство і дав великому князю хрест Христов — знаменіє на чолі — і рекл: «Господь да поможет тобі на враги». І мовив єму тайно: «Маєш звитяжити врагов твоїх, сколько довлієт твоєму господству». Князь, подякувавши за благословеніє преподобному, рекл: «Дай мні, отче, двох воїнов от твоєго іночеського полку Пересвіта 13 і брата твого Ослябля 14, то ти і сам поможеш нам». Сергій преподобний зараз казав тим рицером свідомим наготоватися і казав їм вмісто прилбиці схиму з хрестами на голові носити, і отпустив їх з князем, мовячи: «Страждіте, добриї воїни Христові». Подав теж великому князю і всім з ним мир і благослозеніє. Князь великий Дмитрій веселий прийшов к Москві, сказав тоє все преосвященному митрополиту, і заказав єму митрополит, жеби того нікому не сказав, што єму тайно рекл преподобний Сергій, а князь нікому не сказав.

ГЛАВА VII О взяттю язика Мамаевого от сторожей князя Дмитрія, о раді его з князями і ушикуванню з обоїх сторон войськ і о укрепленії войськ от князя Дмитрія і о молитві єго

Затим великий князь прийшов на місце, названоє Березуй, за дві альбо за три милі Дону, сентябрия п'ятого дня. Там прибігли два єго сторожі: Петр Горський і Карп Алексин 26 і привели язика значного от сановних царя Мамая. Той язик казав, іж цар на Кузьмині єсть, дожидається князей к собі — Олега рязанського і Ольгерда литовського, а твоєго прихода і споткання не сподівається. Олег писав к нему, іж за три дні маєт бути на Дону. Спитав єго великий князь о силі Мамаєвой. Одповідив язик, іж ніхто єго войська не перелічить, барзо великоє. Почав думати великий князь з своїм братом і з князями литовськими: єсли перевозитися за Дон, чилі тут стояти...

Казав теди князь великий войськом своїм за Дон перевозитися. Тим часом почали вісники прибігати, ознаймуючи, іж близько уже бє, чають, татаре. Тут же почали збиратися вовки стадами, виючи безпрестанно, галки і орли от устя Дону, кричачи і ждучи битви, лисиці брешучи, і іншиї звіри, на кров чигаючи і на трупи. Старійшиї воїни руськиї радовалися, неприятелей близько чаючи, а молодшиї і іншиї унивали, видячи перед очима смерть, которих укріпляли старійшиї, за смерть дочасную вічний живот прекладаючи і венці небесниї, о которих Сергій преподобний предрекл.

Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!