Сенат

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Сена́т (лат. Senatus — рада старіших), у античному Римі найвища держ. рада; у ряді держав один з найвищих держ. органів; у багатьох державах одна з законодавчих палат парламенту, суд. колегія при вищих судах, або і найвищий суд (напр., Держ. Сенат на Україні за гетьманату П. Скоропадського); також колеґіяльна зверхня влада у високих школах.

[ред.] С. у Речі Посполитій

С. у Польщі витворився протягом часу з королівської ради і оформився у першій пол. 16 в. як частина (поряд палати послів) сейму. По Люблінській унії (1569) Польщі з Литвою (у В. Князівстві Лит. С. не було, але була Пани-Рада) С, (як і сейм) був спільний для всієї Речі Посполитої. До С. входили духовні (примас, архиєп., єп. — лише римо-кат.) та світські (міністри, воєводи, каштеляни) достойники, разом 150 сенаторів. С. мав свої ради окремо від послів, до його компетенцій належало схвалення постанов посольської палати (поступово це стало звич. формальністю). До С. не допускали ні правос., ні уніятських єп. (щойно за конституцією 1791 до С. мав увійти уніатський митр.).

[ред.] С. у Рос. Імперії

У Рос. Імперії С. один з найвищих держ. органів, функції і компетенції якого впродовж 200 pp. мінялися. Створений Петром І 1711, замість Боярської думи, С. був гол. знаряддям його реформ. Деякий час — найвищий орган з адміністративними, суд. і контрольними компетенціями. Йому були підпорядковані колеґії і органи місц. управління, репрезентовані губернаторами. За Катерини II компетенції С. обмежено, зокрема коли на чолі уряду губ. поставлено ген.-губернаторів, підпорядкованих безпосередньо імператриці. По створенні Держ. Ради 1810 С. став гол., ч. найвищою суд. інстанцією; в кін. 19 в. він здобув також право інтерпретувати закони. С. ліквідований декретом сов. влади 22. 11. (5. 12.) 1917.

С. існували у 1920 — 30-их pp. у Польщі, Румунії та Чехо-Словаччині як вищі палати парламенту. У Польщі до компетенцій С. належало затвердити проекти законів, схвалені сеймом або їх відхилити. У разі, коли сейм приймав їх кваліфікованою більшістю вдруге, закон входив у силу. Сенаторів обирали заг. вибори. За конституцією 1935 компетенції С. дещо збільшено; чл. С. відтоді частково походили з виборів, другу частину призначав през. держави.

У Чехо-Словаччині, за конституцією 1920, С. мав подібне становище, як у Польщі у 1920-их рр,; чл. його походили з заг. виборів. У Румунії сенатори були частково в вибору громад і пов. (посередні вибори), а частково — призначувані королем. До К. цих країн належали також представники укр. меншости, але далеко не пропорційно до її числа.