Святе Письмо
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Святе Письмо, або Священне Писання, зб. книг, що творять Біблію (грец. «бібліа» — книги), рел. (іст.-повчального) змісту, на яких, як богонадхнених, опирається єврейська та христ. віронаука. С. П. поділяється на єврейський Старий Заповіт з передхрист. часів — 47 кн. (у т. зв. Олександрійському описку — каноні — грец. перекладу Сімдесятьох з 3 — 2 ст. до Хр.) і Новий Заповіт — 27 кн., написаних апостолами про життя й навчання Ісуса Христа впродовж другої пол. 1 в. До того ч. старо- і новозаповітних книг зараховуються також т. зв. второканонічні ,кн. (16), богонадхнення яких ставилося під сумнів у деякі часи і так залишається й дотепер у прот. та частково й у Правос. Церкві.
С. П., написане старогебрейською (гебрейською), арамейською й грец. мовами, було частково перекладене на староц.-слов. мову в 9 — 10 вв., звич. для літургійного вжитку, й у такому виді разам з християнством дісталася з. Болгарії на Русь-Україну. Тому, почавши від Остромирового Євангелія 1056-57, найдавніші книги С. П., збережені з княжої доби, це богослужбові євангельські й апостольські та старозаповітні читання. При переписуванні ці тексти, як і повні переклади св. книг, що згодом також появилися на укр. землях, набирали прикмет укр. мови. Але повний текст С. П. появився на Україні щойно з монументальним вид. першої друкованої 1581 ц.-слов. Острозької Біблії за текстом Олександрійської 70-ох, а подекуди латинської Вульґати. Тоді під впливом реформації появилися вже переклади окремих частин С. П. на живу мову, як Пересопницьке Євангеліє 1556 — 61, Крехівський Апостол 1560 тощо, «для ліпшого вирозумленя люду християнського посполитого». Однак з підпорядкуванням укр. земель Росії такі переклади були заборонені, і в Правос. Церкві на Україні вживалася тільки С. П. ц.-слов. мовою з рос. вимовою. Щойно у 19 в. відновилися спроби перекласти С. П. на укр. мову, розпочаті М. Шашкевичем у Галичині 1842 (Євангеліє Івана і Матея 1-5) і П. Морачевським на сх. Україні (4 Євангелія і Діяння) 1862. Тому що Синод рос. Церкви відкинув цю Євангелію і взагалі був проти друку укр. С. П., наступні переклади появилися поза межами Росії: 1869 у Львова 5 Мойсеєвих кн. у перекладі П. Куліша, 1871 у Відні Новий Заповіт (праця Куліша та І. Пулюя) і 1903 у Відні Біблія перекладу Куліша, Пулюя та І. Нечуя-Левицького, накладом Бріт. Біблійного Товариства. Проте второканонічні кн. Старого Заповіту не увійшли до неї, як і до перекладу Біблії з грец. тексту І. Огієнка 1962, що його тепер уживають Укр. Правос. і Прот. Церкви. Повне укр. С. П., опрацьоване на підставі перекладу о. І. Хоменка біблійною комісією Василіянського Чину 1,956 — 62 за оригінальними єврейськими, арамійськими та грец. текстами, вийшло у рим. василіянському видавництві 1963. Тепер на укр. землях С. П. укр. мовою цілком заборонене як ком. владою, так і панівною рос. Правос. Церквою, що не визнає укр. мови як богослужбової і вимагає його читання у церквах ц.-слов. мовою з рос. вимовою.
 |
Це незавершена стаття з релігії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
[ред.] Література
Житецкий П. О переводах евангелія на малорусский язык. П. 1906; Haluščynśkyj Т. De ucrainis S. Scripturae versionibus. Богословія. Л. 1925, стор. 218 — 25, 309 — 19.
