Сахаров Андрій Дмитрович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сáхаров Андрíй Дм́итрович (21 травня 1921 у Москві - 14 грудня 1989 там же ж) - радянський фізик, лауреат Нобелівської премії миру (1975 р.), діючий член АН СРСР (з 1953), співтворець водневої бомби, активний борець за права людини.
[ред.] Життя
У 1948 він приєднався до групи Ігоря Тамма, що розробляла водневу бомбу, пізніше активно виступав за заборону ядерної зброї і ядерних випробувань, заснував Радянський комітет з прав людини, у 1975 був нагороджений Нобелівською премією миру.
Напередодні 23-го з'їзду КПРС (1966) С. разом з іншими ученими, в листі до Л. Брежнєва, перестерігав перед відродженням сталінізму в СРСР.
1968 р. опублікував у «Самиздат» меморандум «Про прогрес, мирне співробітництво та інтелектуальну свободу», в якому вимагав лібералізації СРСР і критикував «українофобію» у часи правління Сталіна (меморандум був поширений у світі багатьма мовами).
1970 р. разом з фізиком В. Турчином та істориком Р. Мєдведєвим вислав відкритого листа до уряду СРСР (Л. Брежнєва, О. Косигіна та М. Підгорного) з пропозицією демократизувати СРСР. Одночасно С. захищав права політичних в'язнів, протестував проти політичних репресій тощо. У цьому ж році (1970) разом з О. Твердохлєбовим і В. Чалідзе створив і очолив у Москві Комітет Прав Людини.
З 1972 р. Сахаров і Комітет Прав Людини неодноразово заступалися перед владою за ув'язнених діячів української культури, зокрема за В. Мороза, В. Чорновола, Л. Плюща, Н. Строкату-Караванську та ін.
У 1980 був відправлений у заслання в Горький (зараз Нижній Новгород) за критику дій радянського уряду в Афганістані.
Наприкінці 1986 йому дозволили повернутися в Москву і зайняти своє місце в Академії Наук.
