Речення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Речення — Граматична конструкція, побудована з груп слів певної мови, яка становить окрему, відносно незалежну думку.

Речення — це значеннєве, граматичне і інтонаційне ціле, що виражає якусь думку в відношенні її до дійсности (предикативність, створена категоріями модальности, часу й особи) одним словом чи сполукою слів. В украънськый мові основою типового речення є підмет у його зв'язку з присудком (Учень читає, так зване непоширене речення), навколо яких згуртовуються у поширеному реченні його другорядні члени: означення й прикладки в групі підмета, та додатки і обставини в групі присудка (Білявий учень-шестикласник уважно читає при столі книжку). На вираз синтаксичних і значеннєвих стосунків слова речення перебувають поміж собою у зовнішньо-формальних зв'язках підрядности (за традицією шкільної граматики, так звані погодження, — узгодження, керування, прилягання й тяжіння) або сурядности (поміж однорідними членами речення: Учні й студенти читають і вчаться). Окремі слова й словосполучення можуть інтонаційно до певної міри виділятися зі складу речення як його супровідні та постпозитивні уточнювальні члени (звертання, відокремлені члени речення — прикметниковий, дієприкметниковий і дієприслівниковий звороти, вставні і вставлені та модальні слова). Внутрішні відношення поміж членами речення підрядного зв'язку поділяють на: апозитивні (між іменником і прикладкою), предикативні (між підметом і присудком), об'єктивні (між присудком і додатком), атрибутивні (між іменником і його означенням) та обставинні (між присудком тощо і обставинами). Де граматичний центр речення складений з одного головного члена речення, співвідносного з підметом чи присудком, там речення одночленне — безприсудкове чи безпідметове: номінативне або називне (Ніч), безособове (Світає. Його шкода. Бути бурі. Ліс вітром повалило), узагальненоособове (Всієї роботи не переробиш) чи неозначено-особове (Просять не курити). Як еквіваленти речення можуть виступати однослівні й кількаслівні вислови, модальні слова й частки, що функціонують як речення на тлі певного контексту або обстанови ( — Невже? — Егеж. — Ого!). Вони, як і неповні та недокінчені речення та приєднувальні конструкції, характеризують зокрема діалогічну й розмовну мову, як також побудовані на ній (або на оповіді персонажа) жанри красного письменства. Два й більше речень можуть поєднуватися зв'язком сурядности (паратакси) в складно-сурядні речення (Наступила хмара, і став дощ накрапати), а зв'язком підрядности (гіпотакси) в складно-підрядні речення. В разі значеннєво-інтонаційного протиставлення двох таких багаточленних частин постає період. З погляду модальности речення поділяють на розповідні (стверджувальні й заперечні: загально-заперечні й частково-заперечні: Учень не читає книжки. Учень читає не книжку), питальні, спонукальні, умовні й допустові, а з погляду інтонації на розповідні, питальні й вигукові.