Радянська армія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Цю статтю необхідно відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!

Радянська армія (рос. мовою Советская армия — Совєтська армія), від вересня 1946 назва кол. Червоної армії (Робітничо-Сел. Червона Армія, РСЧА, по-рос. РККА). У сучасній структурі збройних сил СРСР, радянська армія є лише одним з 5 окремих видів збройних сил: наземне військо, що є властивою Р. а., ракетне військо стратегічного призначення (по-рос. РВСН, створене 1962), військо протиповітряної оборони (по-рос. ВПВО), воєнно-повітряні сили (по-рос. BBC) та воєнно-морська фльота (ВМФ). Збройні сили підпорядковані Міністерству Оборони СРСР. За переписом 1959, у них нараховувалося 3 623 000 вояків, у тому ч. на території УРСР — 801 000 (перепис 1970 таких даних не подає). За зах. підрахунками, що визнаються сов. стороною під час міжнар. переговорів у справах роззброєння, збройні сили СРСР становили таку кількість (в млн): 1965 — 2,78, 1969 — 3,34, 1974 — 3,94. За окремими видами збройних сил тепер в Р. а. є бл. 2,5 млн вояків, в РВСН — 350 000 і ВПВО — 500 000, у BBC — 370 000 і в ВМФ — 550 000, разом бл. 4 210 000 вояків. Крім того в прикордонній охороні, що підпорядкована Комітетові Держ. Безпеки (КДБ), налічується бл. 250 000 і у т. зв. внутр. війську, що підлягає Міністерству Внутр. Справ — бл. 520 000 вояків. Р. а. є найбільшою армією в світі, бо навіть у Китаї тепер нараховується лише 3,36 млн вояків.

Під час війни в Червоній армії було 16 — 19 млн вояків, в УРСР за сов. даними — було мобілізовано 4,5 млн. Вся Червона армія, за сов. даними, втратила у війні 7 млн забитими, скільки з того ч. українців — не відомо. Крім того, за зах. обчисленнями, Червона армія втратила 5,7 млн полонених, у тому ч. на Україні — 1,3 млн.

Дарма що СРСР є конституційно союзом «рівноправних» і «суверенних» респ., його збройні сили творять єдину централізовану організацію. Передбачене законом 1. 2. 1944 створення окремих нац. військ. формацій на практиці стосовно УРСР не було здійснене. Проектоване конституціями СРСР і УРСР на підставі того ж закону союзно-респ. Міністерство Оборони УРСР зовсім не діє. Єдиним мін. оборони УРСР протягом кількох місяців 1945 був С. Ковпак. У 1940—50-их pp. до Політбюра ЦК КПУ звич. належав командувач Київ. військ. округи, але пізніше його замінив гол. Комітету Держ. Безпеки (КДБ); тепер він інколи бере участь у нарадах Ради Міністрів УРСР як представник Міністерства Оборони СРСР.

Радянські збройні сили є знаряддям русифікації народів СРСР: урядовою мовою в Р. а. є виключно російська, призвані до війська військовозобов'язані відбувають службу поза межами своїх респ. У війську зовсім відсутні іншомовні культ. розваги, преса, бібліотеки; демобілізованих аґітують поселюватися й працювати на різних новобудовах, гол. ч. на сх. СРСР. У політ. навчанні серед вояків відверто пропаґують рос. шовінізм, плекаються традиції рос. «героїв» (ген. Кутузов і Суворов, адмірали Нахімов, Ушаков та ін.). До програми політ. вишколу належить також тема про «радянський народ». Серед офіцерства плекається кастовий дух супроти рядових вояків; матеріальні привілеї, майже ідентичні з царською армією військ. звання, ступені, уніформи, нашивки, ордени, прапори, назви ґвардійських частин, дисциплінарний статут, почесті.

У кін. другої світової війни і після неї серед генералітету Р. а. висунулися такі маршали укр. роду: Р. Малиновський, А. Єременко, К. Москаленко, маршал танкового війська П. Рибалко, ген. армії І. Черняхівський та С. Штеменко, ген. танкових військ А. Кравченко, ген.-полк, авіації Г. Кравченко, ген.-лейтенант І. Кожедуб та ін. Дехто з них мав високі посади, аж до мін. оборони СРСР (маршали Р. Малиновський і А. Гречко). Нині з вищих ген. укр. роду ще в службі: маршали авіяції С. Руденко й В. Судець, ген. артилерії П. Батицький, А. Гетьман, І. Павловський та ін. Більше укр. прізвищ зустрічається серед вищого політ. офіцерства та викладачів вищих військ. шкіл. Поміж сов. космонавтів є ген-майори П. Попович, Г. Береговий, А. Леонов, А. Филипченко, полк. Г. Добровольський і П. Климчук, які народилися на Україні і там же закінчили військ. авіяційні школи.

Система військ. освіти змінювалася по війні відповідно до змін у воєнній доктрині СРСР. Найвищою військ. школою є далі Академія Ген. Штабу. Крім неї, є ще 16 академій різного роду війська, з яких одна- у Харкові, а решта в Росії; до них приймають за вибором, і то лише офіцерів з вищою освітою. Вищу військ. освіту надають «училища» та (деякі) ін-ти. 1973 їх було в СРСР 126, у тому ч. 87 в Росії і 28 на Україні (серед них 6 авіяційних, 2 морські і 6 артилерійських). Термін навчання — 4 — 5 pp., випускники одержують рангу ляйтенанта і часто диплом інженера. Осв. рівень офіцерства Р. а, тепер досить високий: чверть з них має закінчену вищу освіту, майже пол. — звання інженера.

За законом 1967 всі чоловіки, що досягають 18 pp., є військовозобов'язаними. Служба триває 2 pp. (у флоті — 3); випускники вищих шкіл відбувають лише один рік. Перед поч. служби призовник відбуває військ. підготовку в сер. школі (від 9 класи), на фабриках і в колгоспах. По демобілізації вояків запасу ще призивають до 35 pp. на військ. вправи 6 разів, а до 45 — ще 4 рази. Обліком військовозобов'язаних, проведенням призову та розподілом призовників до частин і таборів керують військ. комісаріяти (районні, міські, обл.). Призвані до війська відбувають службу, як правило, не на території своєї воєнної округи.

Р. а. мала бл. 175 дивізій, пол. з них у виряді й стані за штатами воєнного часу. Дивізії розташовані на територіях військ. округ, яких є 15, у тому ч. на Україні 3: Київ., ІІрикарп. й Одеська. У Прикарп. військ. окрузі є значне скупчення ракетного війська. Крім військ. округ, на території Сх. Європи зосереджено ще 4 групи війська, до них входить 31 дивізія С. а. Чорноморський флот нараховував 65 кораблів і 25 підводних човнів (в усій ВМФ є відповідно їх 240 і 340).

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства
• Захаров В. (ред.). 50 лет вооруженных сил СССР. М. 1968; КПСС о вооруженных силах Советского Союза, документы. М. 1969; Календарь воина на 1973 год. М. 1972; Беднягин А. Киевский краснознаменный. М. 1974: Dupuу Т. N. (ed.j The Almanac of World Power. Нью-Йорк — Лондон 1975; Министерство Обороны СРСР. Институт Военной Истории. Советская воєнная энциклопедия, т. І. М. 1976; U.S. Arms Control and Disarmament Agency. World Military Expenditures and Arms Transfers 1965 — 1974. Вашінґтон 1976.