Зелена Діброва (Городищенський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Зелена Діброва — село Городищенського району Черкаської області.

Зелена Діброва

Область

Черкаська

Район/міськрада

Городищенський

Рада

—

Код КОАТУУ

{{{Код КОАТУУ}}}

Основні дані

Засноване/перша згадка

Населення

685

Площа

км²

Щільність населення

осіб/км²

Поштовий індекс

19526

Телефонний код

+380 473431

Географічні координати

??°??' пн.ш. ??°??' сх.д.

Висота над рівнем моря

Водойма

Відстань до обласного центру

км

Відстань до районного центру

км

Адреса місцевої ради

с.Зелена Діброва, вул.Шевченка,14

Панорама села

[ред.] Історія

Старовинне українське село Зелена Дiброва розташоване в мальовничiй мiсцевостi серед густих лiсiв, у верхiв’ях двох рiчок, що впадають у рiчку Вiльшанку.

В народi залишилась згадка, що колись селом володiв якийсь Рогуцький, що i дав назву селу. Тепер вiд того села i слiду не залишились.

Друга версiя, що назва села походить вiд глибокого яру, в якому росли могутнi дуби i при березi калина. В яру протiкала рiчка. Часто чумаки, якi їздили в Крим по сiль, зупинялись в Дiбровi на перепочинок. По переказах звiдси i пiшла назва села - Зелена Дiброва.

Село - це дiйсно неначе писанка. Особливо воно гарне в зеленiм обрамленнi i в полонi бiлих снiгiв, привабливе i миле серцю.

Першим письмовим документом, в якому згадується Зелена Дiброва, є археологiчна карта колишньої Київської губернiї пiд редакцiєю В.Б.Антоновича, на якiй зазначалось, що в пiвнiчнiй частинi села розташовано 100 курганiв. Це свiдки життя скiфiв. Археологiчнi знахiдки проведенi Лебединцевим, пiдтверджують, що село виникло ще у V cт. до нової ери.

В часи розквiту Київської Русi село Зелена Дiброва було форпостом проти половцiв, якi згодом прийшли на змiну скiфам.

Зелена Дiброва i сусiднi села були прикордонними мiстами i в часи татарщини. В селi нараховувалось бiля 300 дворiв, воно служило зимовиком сiчових козакiв. В 1964 року на таємних зборах козацького товариства козацький кiш був таємно вiдроджений.

До 1830 року Зелена Дiброва належала пану Енгельгарду.

Тут в цiм селi глибоке корiння Красицьких, що походять вiд Антона i Катерини, улюбленної сестри i нянi Шевченка. Подружжя Красицьких народило дванадцятьох дiтей, а самi пiшли з життя молодими. Тарас кровно пов’язаний iз Зеленою Дiбровою i бував тут не лише в дитинствi, а й у молодi та зрiлi лiта, у кожен свiй приїзд на Україну. Прибула в Зелену Дiброву сестра Тараса Шевченка Катерина у 1823 роцi.

Зелена Дiброва... Скiльки талановитих людей народила ця земля, виросли її чудовi сини i дочки, тут доводилося односельчанам зустрiчати Шевченка в 1845, 47 та 1859 роках.

Зелена Дiброва дала прекрасних нащадкiв по Шевченкiвськiй лiнiї художника Фотiя Степановича Красицького i письменника Дмитра Филимоновича Красицького.

Не всi мабуть знають про те, що iз Зеленої Дiброви вийшли двi науковi постатi. Це брати Лебединцевi – археолог Петро Григорович та iсторик, педагог Феофан Григорович, якi жили в 1840р.

Село було свiдком iсторичних подiй, свiдком боротьби за право на життя, за вiру, за рiдну мову, за рiдну Вiтчизну.

Не можна не згадати про те, що пережили люди нашого села за останнi два столiття, а пережили багато, важку крiпосну працю, революцiю i громадянську вiйну, голодомор i репресiї. Гортаючи сторiнки минулого згадаємо, що рiвно через рiк пiсля Жовтневої революцiї в 1918 роцi був обраний перший голова сiльської ради Вiкнянський Олексiй Олексiйович, в 1929 роцi був заснований перший колгосп iм. Петровcького. Першим головою був обраний Шевченко Петро Васильович. Перший трактор придбали в 1932 р. Першими трактористaми були Матлах Федот Панькович та Годований Василь Дорофейович.

У 1928 роцi у Зеленiй Дiбровi налiчувалось 676 дворiв i проживало 2918 осiб. Особливе мiсце в iсторiї села займають 1932-33 роки, коли вiд голоду вимерло 75% жителiв села, у 304 жилих дворах налiчувалось 724 жителi. Такi ж цифри наведено в документально-художнiй повiстi Олeкси Воропая "Дев'яте коло".

Не минула вiйна i наше село. На фронтах Великої Вiтчизняної захищали Батькiвщину 350 осiб, 194 з них не повернулись. За мужнiсть i вiдвагу нагороджено орденами i медалями 197 осiб.

B.Sidorenko