Житія Бориса і Гліба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Житія́ Бори́са і Глі́ба Борис і Гліб - одні з перших святих, канонізованою руською церквою, молодші сини Володимира Святославича. Незабаром після смерті їхнього батька в 1015 р. вони обидва були вбиті своїм старшим братом Святополком. Борис загинув на р. Альті 24 липня, а Гліб 5 вересня біля Смоленська. У результаті чотирирічної війни Святополк був переможений сином Володимира - Ярославом Мудрим. Очевидно, при Ярославі і була почата перша спроба канонізації святих братів. Тоді ж почали складатися перші оповідання про їхню загибель. До часів Ярослава відноситься виникнення місцевого культу Бориса і Гліба у Вишгороді, де вони були поховані. Перенесення мощів Бориса і Гліба до нового храму синами Ярослава 20 травня 1072 р. вважається моментом їхньої остаточної канонізації. Дати їхньої пам'яті, 24 липня, а пізніше і 2 травня (день другого перенесення мощів у 1115 р.), стають руськими святами. Спочатку їх почитали як цілителів, але дуже незабаром Борис і Гліб стають заступниками всіх руських князів як їхні святі сродники. Вони - помічники в битвах, їхнім ім'ям закликають до єдності Русі, до припиненню міжусобних воєн.

Життю і мученицькій кончині Бориса і Гліба присвячений ряд давньокиївських пам'яток. Це так звана "Літописна повість" - розповідь про загибель князів, що читається в складі "Повісті временних літ" (стаття 1015 р.), "Чтеніе о житіи и о погубленіи блаженную страстотерпцю Бориса и Гліба " Нестора й анонімне "Сказання і страсть і похвала святую мученику Бориса и Гліба". Про взаємини цих текстів у науці існують різні погляди. Збереглося близько 150 списків «Сказання...» різних редакцій, найстарший у т. зв. «Успенському збірнику» XII ст.

У літературному відношенні найбільш досконалим є "Сказання" Воно відкривається короткою історичною експозицією, що оповідає про київського князя Володимира і його синах. Перед смертю Володимир посилає "блаженного і скоропослушливого" сина свого Бориса проти печенігів. Бориса, який повертався до Києва, зустрічає вісник, що повідомляє про смерть батька. Агіограф наводить великий плач Бориса, повний найвищих похвал померлому і сумних нарікань про його кончину. Одразу Борис, немов угадуючи свою долю, з одного боку, виявляє готовність "горькую печаль" свою "прострети" до брата Святополка, з іншого боку - констатує, що він "о биении моемь помышляеть". Так створюється типово агіографічна колізія. Не обманюючись у підступних намірах Святополка, Борис оплакує свою прийдешню загибель, але в жодному разі не думає про опір старшому братові. Спонукуваний дияволом, Святополк посилає убивць до Бориса, а той у передвісті своєї загибелі згадує аналогії з житійної літератури, коли праведник бував убитий своїми близькими. Бориса долають важкі передчуття, він жагуче молиться, співає псалми і, уже чуючи шепіт убивць, які підійшли до намету, лише дякує Бога, що він сподобив його прийняти смерть від брата. Аналогічно описане й убивство Гліба. Але тут агіограф вносить новий відтінок: Гліб зображений їм як зовсім юний, навряд чи не отрок, що молить убивць "Не губите меня, в жизни юного, не пожинайте колоса, еще не созревшего, соком беззлобия налитого". Далі в "Сказанні" повіствуєтся про битву на Альті зі Святополком Ярослава, про перемогу останнього і злої смерті Святополка "в пустыни межю Чехы и Ляхы". Завершує "Сказання" похвала святим. У найстарішому з відомих списків - в Успенському збірнику XІІ-XІІІ ст. - "Сказання" з'єднане з "Сказанням чудес" святих. Воно містить також історію будівництва присвячених їм храмів. З того що обидва пам'ятники - власне "Сказання" і "Сказання про чудеса" - звичайно переписувалися разом, то деякі дослідники вважали, що вони написані одночасно, і датували час створення "Сказання" періодом після 1115 р. Цьому висновкові суперечать стилістичні розходження між пам'ятниками,композиційна закінченість як самого Ж., так і "Сказання чудес". Останнє має власну передмова і не має заключної частини, мабуть, тому, що текст мислилася як відкрита структура: до нього могли приєднуватися нові оповідання про чудеса. Тому більшість дослідників вважають, що "Сказання чудес" було складено незалежно від Ж., можливо, на основі записів, що велися при Вишгородській церкві.

З усіх творів Борисо-Глібского циклу "Сказанню" найбільш близьке оповідання про вбивство братів у "Повісті временних літ", що, мабуть, виникло раніше за "Сказання" і "Читання". Саме "Сказання" було, швидше за все, присвячене до урочистого перенесення мощів у 1072 р.

"Читання", написане Нестором, зовні більш відповідає агіографічному канонові (наприклад, воно відкривається великим міркуванням про вічну боротьбу добра зі злом, що і є, за думкою агіографа, змістом всесвітньої історії; зображення князів-мучеників більш традиційно, позбавлене живих, природних відтінків, що присутні у "Сказанні"). "Читання" не дістало в книжності широкого поширення, "Сказання" же, навпроти, збереглося майже в двох сотнях списків.

І "Сказання", і "Читання" відрізняє надзвичайна для агіографії колізія: по типу своєму це житія-мартирії, але якщо в подібних житіях убивця звичайно представник іншого віросповідання або язичник, то Святополк - християнин, і конфлікт набуває зовсім іншого, політичного відтінку. Поведінкою Бориса і Гліба, що не підняли руки на старшого брата, навіть для захисту свого життя, освячувалася ідея родового старшинства в системі князівської ієрархії: князі, що не порушили своєї заповіді, стали святими.

[ред.] Твори

С. Бугославський. Україно-руські пам’ятки XI-XVIII в.в. про князів Бориса та Гліба: Розвідка й тексти. - Київ, 1928;
Скорочений передрук див.: Хрестоматія давньої української літератури: До кінця XVII ст./ Упоряд. О. І. Білецький. 3-е вид., доп. К., 1967. - С. 53—61;
Жития святых мучеников Бориса и Глеба и службы им / Подг к печати Д. И. Абрамович — Пгр , 1916,
Сказание о Борисе и Глебе / Подг. текста, перевод и комм Л. А. Дмитриева // ПЛДР: Начало русской литературы. XI — начало XII века.—М , 1978 — С 278—303, 451—456,
Сказание о Борисе и Глебе Факсимильное воспроизведение житийных повестей из Сильвестровского сборника // Вступ ст Л. А. Дмитриева — М, 1985.

[ред.] Література

Шахматов А. А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах — СПб , 1908 — С 29—97;
Серебрянский Княжеские жития — С. 81—107,
Воронин Н. Н. Анонимное сказание о Борисе и Глебе, его время, стиль и автор//ТОДРЛ.—1957—Т. 13—С 11—56, Еремин И. П. Сказание о Борисе и Глебе// Еремин И. П. Литература Древней Руси. Этюды и характеристики — М.; Л, 1966—С 18—27, ДмитриевЛ. А. Сказание о Борисе и Глебе // Словарь книжников — Вып 1 — С 398—408. Українські письменники: Біо-бібліографічний словник: У 5 т. К., 1960. Т. 1 / Уклав Л. Є. Махновець. - С. 51—56.