Екситон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Екситон — (від лат. excito — збуджую) водневоподібна квазічастинка, що являє собою електронне збудження у діелектрику або напівпровіднику, що мігрує по кристалу та не пов'язане з переносом электричного заряду та маси.

Хоча екситон складається з електрону та дірки, його треба розглядати як самостійну елементарну (не звідну) частинку у випадках, коли енергія взаємодії електрона та дірки того ж порядку, що й енергія їх руху, а энергія взаємодії між двома екситонами мала в порівнянні з енергією кожного з них. Екситон можна вважати елементарною квазічастинкою в тих явищах, в яких він приймає участь як едина стійка система, що не зазнає на собі дій сторонніх чинників, що можуть його зруйнувати.

Екситон може бути представлений як зв'язаний стан електрона провідності та дірки, розташованих або в одному вузлі кристалічної решітки (екситон Френкеля, a^* < a₀, a^* — радіус екситона, a₀ — період решітки), або на відстанях, значно більших міжатомних (екситон Ван'є-Мотта, a^* >> a₀). В напівпровідниках, за рахунок великої діелектричної проникності існують тільки екситони Ван'є-Мотта. Екситони Френкеля застосовні перш за все до молекулярних кристалів.

Це незавершена стаття з фізики. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.