Гуляницький Григорій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Григорій Гуляницький (рр. н. - † 1679 (?)) - український військовий і державний діяч 17 століття, полковник ніжинський (1656-1659) і корсунський. Народився в м. Корсунь, нині м. Корсунь-Шевченківський Волинської області. Походив з шляхетської родини. У 1653 р. Гуляницький спричинився до відновлення Корсунського Свято-Онуфріївського монастиря.

Під час Визвольної Війни Гуляницький в 1649 р. та в серпні 1654 р.(разом з Марком Левоновичем і Іваном Дяченком) за дорученням Б.Хмельницького очолював українське посольство до Москви.

Після Переяславської Ради Гуляницький був полковником корсунським (1662 – 1664) та ніжинським (1655 – 1659). Його також було назначено гетьманом Сіверським (1658 – 1659), а також старостою носовським (? – 1679) рр.

Григорій Гуляницький був активним прихильником гетьмана І.Виговського та його незалежницької політики. Під час Руїни брав участь у придушенні антигетьманського заколоту під керівництвом Я.Барабаша і М.Пушкаря 1657-1658 рр. Гуляницький зокрема намагався умовити в листі до Івана Безпалого 1 (10) липня 1659 року не зраджувати Виговського:

"Дивуємося тому не помалу, що ваша милість, уродився з нами разом вольним народом і скормився заразом в Малій Русі, вітчизні наший, та проливаючи чималу кров свою за волность всього війська запорізького, тепер самі доброволне в неволю піддаєтеся і з нами, братьею своєю, з якими разом хліб їли есте і проти всякого ворога стояли, війну ведете і на своїх же кровних ближніх наступаєте. Розсудіть, чи є те добро чините? А на милість Божію просимо і нагадуємо, щоб есте опамятовалісь і до нас, всього війська запорізького, приступили, щоб душевною і тілесною ворог не тішився, а ми сумнінням нашим зобов'язуємося і на душу беремо, обіцяємося, що волос з голови жаднему не спаде, і вічно все, що ви чинили, буде забитно, і по панові гетьманові нашому теж обіцяємо, що не тільки мстицця не буде, але і всякому, до нас, що всьому війську запорізькому звернувся, ласку особливу покаже" [1].

В 1659 р. під час війни з Москвою, загін Гуляницького захопив Лубни, потім Гадяч, Конотоп. Чіткою, принциповою була позиція наказного гетьмана Гуляницького і в переговорах з московськими послами Булгаковим і Байбаковим на початку 1659 року. Гуляницький дорікав їм, що цар Олексій "безперервно війська свої на нас посилає і многі міста випалили і висікли; краще бути у турка, ніж у москалів..." Ці слова записали самі посли у своєму звіті. Він також закликав царським послам довести, що вони хочуть миру та вивести московські війська з України.

В Конотопі Гуляницький і його загін протягом трьох місяців боронив Конотопську фортецю від московських військ під командуванням князя |Трубецького і таким чином допоміг гетманові І.Виговському залучити підтримку союзників і розгромити війська Трубецького під Конотопом. Однак після зречення І.Виговського його було усунено з полковництва.

В 1659 році Гуляницький перейшов на бік гетьмана Ю.Хмельницького. Разом з С.Богдановичем-Зарудним і Г.Лісницьким став ініціатором укладення Слободищенського трактату в 1660 р.

За гетьманування П.Тетері кілька разів їздив з посольством до Варшави. Заттятий ворог Москви Гуляницький в Варшаві переконував сенат і короля в необхідності здійснити похід коронного війська на чолі з королем в Лівобережну Україну, щоб схилити темтешнє козацтво на бік Речі Посполитої. В 1663-1664 рр. Гуляницький брав участь у поході польсько-української армії під командуванням Яна Казимира і П.Тетері на Лівобережну Україну.

За звинуваченням у 1664 р польського коронного гетьмана С.Чарнецького - Гуляницький заарештований і без суду ув'язнений разом з митрополитом київським Й.Тукальським і Ю.Хмельницьким у фортеці Мальборк (Прусія).

У 1667 р. - Гуляницький був звільнений і приєднався до гетьмана П.Дорошенка. З 1675 р. Гуляницький перебуває на службі у польського короля. У 1679 р. його звинувачено у зраді і розстріляно поляками.