Валеріана лікарська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Валеріана лікарська

Біологічна класифікація

Царство:	Рослини (Plantae)
Відділ:	Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас:	Дводольні (Magnoliopsida)
Ряд:	Dipsacales
Родина:	Валеріанові (Valerianaceae)
Рід:	Valeriana
Вид:	Валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.)

Валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.) Місцеві назва - маун, кадило, горобинка. Під назвою валеріана лікарська об’єднують кілька видів валеріан, що мають лікувальне значення:

валеріана пагононосна (V. stolonifera Czern.), що росте на вологих луках, на сирих місцях у лісі, її кореневище розвиває довгі підземні пагони;
валеріана болотна (V. palustris Kr.), що росте на болотах, кореневище коротке, без пагонів, листки зісподу опушені;
валеріана руська (V. rossica Smirn.), що трапляється на суходільних луках, має кореневище без пагонів і короткощетинисті зісподу листки;
валеріана блискуча (V. nitida Kr.), яка росте на заливних луках, по галявинах заливних лісів, кореневище без пагонів, стеблові листки з шістьма-сімома парами листочків, вкритих зісподу рідкими короткими щетинками.

Всі перелічені види валеріана - багаторічні трав'янисті рослини (30-100 см заввишки) з пучком численних тоненьких коренів, що мають сильний запах. Стебло поодиноке (рідко їх 2-3), пряме, порожнисте, борозенчасте, у верхній частині розгалужене. листки супротивні, непарноперисті з 3-19 парами листочків. Листочки довгасті, ланцетні, яйцеподібно-ланцетні або лінійно-ланцетні. Квітки неправильні, зрослопелюсткові, зібрані у великі щиткоподібно-волотисті суцвіття. Чашечка малопомітна, при плодах перетворюється у чубок з 5-15 перистих щетинок. Віночок 4-5 мм завдовжки, червонуватий, темнорожевий, зрідка білий або фіолетовий, трубчасто-воронкоподібний, з п'ятилопатевим відгином. Тичинок три, маточка одна з нижньою зав'яззю, стовпчиком і трироздільною приймочкою. Плід - гола або опушена сім'янка з чубком на верхівці.

Валеріани ростуть у вільшняках, на сирих і заболочених луках, у сирих листяних і мішаних лісах. Тіньовитривалі рослини. Цвітуть у червні - серпні. Поширена майже по всій Україні. Промислова заготівля можлива у Чернігівській, Київській, Волинській, Рівненській, Вінницькій, Хмельницькій, Черкаській, Полтавській, Харківській, Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Закарпатській областях. Запаси сировини значні, але зменшуються у зв'язку з осушенням і розорюванням річкових заплав, заболочених площ. Культивуються, як лікарські рослина. Вирощують переважно валеріани блискучу, пагононосну й руську.

[ред.] Практичне використання

Лікарська, ефіроолійна ї медоносна рослина.

У науковій медицині застосовують кореневища з коренями валеріани - Rhizoma cum Radicibus Valerianae як засіб, що заспокійливо діє на нервову систему, як протиспазматичний, тонізуючий засіб, при нервових збудженнях, істерії, запамороченнях, безсонні, неврозах серця, нервовому серцебитті, астмі, епілепсії, мігрені, болях у животі і спазмах кишечнику, хворобах щитовидної залози, як протиблювотний і глистогінний засіб. Зовнішньо валеріану використовують у вигляді примочок і компресів при запаленнях очей. Корені валеріани містять ефірну валеріанову олію, алкалоїди, смолу, дубильні речовини й органічні кислоти, цукри і крохмаль.

У народній медицині валеріану здавна застосовують від пропасниці, для заспокоєння серцевих болів, при нервових збудженнях, істерії, головному болі, як апетитний, глистогінний, протиконвульсивний засіб, при епілепсії, тифозній гарячці. Корені валеріани застосовують при тифі, скарлатині, запаленні легень і хворобах матки.

У гомеопатії використовують настій з сухих коренів. У ветеринарії валеріану застосовують при епілепсії і конвульсіях. Ефірна олія, що міститься в коренях валеріани (0,1 - 2,9%), має антибактеріальну дію, пригнічує розвиток деяких бактерій, що викликають гниль і бактеріальний рак тютюну. Усі види валеріани посередні медоноси, бджоли збирають з них тільки нектар. Медопродуктивність 87 - 137 кг цукру з 1 га.

[ред.] Збирання, переробка та зберігання

Заготовляють корені з кореневищами восени або рано навесні. Їх викопують лопатами, струшують землю, обрізують ножами надземні частини і швидко промивають у холодній проточній воді. Після цього пров'ялюють протягом двох-трьох днів і сушать при температурі до 40°,

Сировину пакують у тюки вагою по 50, 75 і 100 кг. Зберігають упаковану сировину у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Строк зберігання - три роки.