Бережанський замок
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Бережанський замок - у місті Бережани, Бережанського району, Тернопільської області в Галичині. Бережанський замок збудований родиною Сенявських в 16-18 ст. з костелом Святої Трійці 1554 р., який став родовою усипальницею Сенявських. Бережанський замок 1554 р., іменований "східним Вавелем" вважають найвизначнішою захисною спорудою епохи українського ренесансу. Його зведено італійськими майстрами за новоголландською системою, розробленою Гійомом Л. де Бопланом. Досить солідна територія, що нині знаходиться в межах міського парку, обгороджена кам’яним муром.
На відміну від інших твердинь, бережанський замок постав не на високій горі, а в глибокій заболоченій річковій долині на острові, утвореному двома рукавами річки Золота Липа. Цей замок створено не як військово-оборонну, а як оборонно-житлову споруду. У 17 ст. у східній частині замку вибудовано палац, який за пишне оздоблення порівнювали з краківським Вавелем. По периметру замку йшли не оборонні мури, а житлові будинки, однак були і бойові вежі, три з яких збереглися до наших днів. До замку вела оздоблена кам'яною різьбою в'їздна брама з перекидним ланцюговим мостом.
Над його південною брамою було написано: “Вельможний пан Микола Сенявський, воєвода Руський, гетьман війська, староста галицький та коломийський вибудував цей замок з тесаного каменю власним коштом на похвалу Всемогутньому Богові і на оборону вірних християн року 1554”. Замок мав форму п’ятикутника з чотирма оборонними вежами. Внутрішнє подвір’я замку було влаштоване у формі італійського палаццо.
На замковому подвір’ї була побудована каплиця Святої Трійці в готичному стилі, яка служила родинною усипальницею роду Сенявських. У 1570 році замок був додатково розбудований і зміцнений. Цього ж року на північ від Старого міста за Лісницьким потоком закладено Нове Місто (воно було без привілею). У 1619-1622 роках навколо замкових валів були закладені додаткові бастіонні фортифікаційні укріплення. Було зведено чотири бастіони. В'їзд до замку влаштовано через равелін. Підступи до замкових укріплень були захищені водою.
В 1620 році татарські загони, що снували в околицях Бережан, навіть не наважились штурмувати міські укріплення.
Юліуш Словацький у своєму творі “Ян Білецький” писав:
Бжежанський пан в околиці чарівній
Оселю мав. Там поміж двох потоків
Розкішний замок у красі предивній
Каплиця й башти зводились високі.
Пани бжежанські дбали про місто. Розбудовували не тільки замок а й Бережани. В 1600 році було почато будівництво Фарного костелу Різдва Діви Марії. У стіну костелу була вмурована плита, яка засвідчує що його заклав Адам Гієронім Сенявський. 31 серпня 1626 році костел було освячено.
Знову Юліуш Словацький:
В Бжежанськім храмі, сяєвом залитий
Мигтить вівтар; гримлять гучні органи;
Дрижать пілястри й надмогильні плити;
На лавах світлі миготять жупани.
У костелі була розміщена скульптурна галерея надгробних пам'ятників Сенявських. Пам'ятники розміщувалися у вівтарній частині, і всі вони були виконані за участі голландця Гайнріха Горста (Ендриха Сницаря). Невдовзі, по зведенні правої каплиці храму в ній була встановлена велична едикула Адаму Сенявському коштом його дружини Катерини. Вона пережила і чоловіка і своїх дітей: Миколая, Олександра і Прокопа. Їм всім вона також встановила пам'ятники, автором яких був Йоганн Пфістер зі Львова, який 26 років був одночасно і громадянином Бережан.
В 1920 році саркофаги Адама Гієроніма Сенявського та трьох його синів Миколая, Проко-па й Олександра вивезено до Вавельського замку. Там вони знаходяться й понині.
Бережанський замок після завершення бойових дій справляв враження майже цілковитої руїни. Власник замку Якуб Потоцький уже був не в змозі утримувати цей архітектурний комплекс за власний кошт. У 1921 р. Потоцькі вирішили передати замок, а разом із ним і костел, у державну казну. Нащадок Станіслава Потоцького, Якуб, мешкав у Франції і не міг, та й не хотів, займатися своїми бережанськими справами. У 1925 році замок перейшов у власність Польської держави. У тому ж році було відремонтовано дах костелу. Консервуються замкові стіни, вивчаються костьольні підземелля, проводяться аматорські розкопки. Все це проводиться фактично під контролем командування 51 піхотного полку прикордонних стрільців, що дислокувався в Бережанах з грудня 1921 р. Військові підрозділи підтримують місто у належному стані, зокрема зберігаючи замок від подальших руйнувань. За останній вид діяльності у 1933 р. звання почесного громадянина Бережан було надано полковнику 51 піхотного полку Станіславу Бідацькому. Військове командування передбачало відновлення замку в своєму стані на 1775 рік. Але коштів бракувало. А потім була Друга світова й німецька окупація.
Заклики до його збереження та відновлення, а також реконструкційні пропозиції, на практиці втілення не були. З 1999 року Бережанський замок віднесено до переліку архітектурних об’єктів України, що підлягають відновленню. Але реальних дій поки-що не помітно.
[ред.] Замковий костел
Замковий костел з двома каплицями. Так писав Б. Лепкий: ”…на замку прегарна, з тесаного каменю каплиця, з дорогоцінними пам’ятниками та саркофагами Синявських…”. Костьол споруджено у 1554 році на замковому дворі, в південно –західній його частині. Стильовий еклектицизм залишив сліди і на ньому – як наслідки частих перебудов.. З 1619 року після смерті Адама-Гіеронима Синявського, його дружина будує одну бокову каплицю, в якій влаштовано саркофаг Адама - Гіеронима та, пізніше, саркофаги синів Миколи, Олександра, Прокопа. Ці саркофаги виконані відомими тогочасними різьб’ярами, відповідно голандцем та німцем за походженням, Генрихом Горстом та Яном Пфістером. В др. пол.XYIIст. добудовується зпівнічно-східного боку костьолу ще одна каплиця. Весь цей культовий комплекс акумулює в собі суміш трьох архітектурних стилів – готика, ренесанс з елементами барокко. Ідентична стилістика прослідковується у внутрішньому оформленні костьолу та щодо розміщених у ньому скульптурних пам’яток. Доля будівлі органічно пов’язана з долею замку. Руйнація пам’ятки продовжується вже майже два століття. Спроби її реставрації у 70-тих рр. ХІХ ст. не принесли бажаних результатів. Залишається лише сподіватися на практичне втілення урядових рекомендацій, згаданих вище. Адже, замковий костьол в архітектурній своїй концепції віддільний від всього фонетичного комплексу і розривати його на частини (одне відновлюємо, інше залишаємо) – це далеко не вихід. Існує таке поняття, як “історичне середовище”. А при реставрації виключно тільки костьолу, без ідентичного впливу на замок, втрачається цілісна єдність цього архітектурного комплексу; стан же укріплення аж ніяк не сприятиме позитивному історичному фону, центральною спорудою якого буде костел.
[ред.] Література
- Оконченко І. Бережанські фортифікації XVI – XVII ст. // Галицька брама, 2002, № 7-9 (91-93), с. 8 - 11.
- Парацій В. Бережансьий замок // Галицька брама, 2002, № 7-9 (91-93), с. 12 - 17.
- Будар Т. Доля замку непокоїть усіх: [Наук.-практ. конф., присвячена 450-літтю побудови Бережан. замку] // Бережанське віче. — 2004. — 11 черв. — С. 4.
- Костюк С. Віки старіють пам’ятку: [Міжнар. наук.-практ. конф. «Бережанський замок…»] // Рада. — 2004. — № 5. — С. 59. — (Історія краю в постатях і символах).
- Одинчук А. Як зберегти замковий комплекс: [Міжнар. наук.-практ. конф. «Бережанський замковий комплекс…»] // Вільне життя. — 2004. — 22 черв. — С. 1.
- Парацій В., Тихий Б. Замку — 450. Держбуд передав його на баланс ДІАЗу: [Про діяльність Бережан. держ. іст.-архіт. заповідника] // Жайвір: Літ.-мистец. іст.-краєзнав. альманах. — 2004. — № 1 (берез.). — С. 9.
