Аверченко Аркадій Тимофійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Арка́дiй Тимофíйович Аве́рченко — російський письменник-сатирик і гуморист.

[ред.] Біографія

[ред.] Дореволюційне життя

Аркадiй Тимофійович Аверченко народився в 1881 році в Севастополі в сім'ї небагатого комерсанта Тимофія Петровича Аверченко.

А.Т.Аверченко закінчив лише два класи гімназії, оскільки зважаючи на поганий зір не міг довго займатися і до того ж в дитинстві, в результаті нещасного випадку, сильно пошкодив око. Але недолік в освіті, за свідченням письменника Н.Н.Брешко-Брешковського, з часом компенсувався природним розумом.

Працювати Аверченко почав рано, ще в 15 років, коли поступив на службу в приватну транспортну контору. Протримався він там недовго, трохи більше року.

У 1897 році Аверченко виїжджає працювати конторником в Донбас, на Брянську копальню. На копальні він пропрацював три роки, згодом написавши декілька розповідей про тамтешнє життя («Вечером», «Молния» і др).

У 1903 році він переїздить в Харків, де 31 жовтня в газеті «Южный край» з'являється його перша розповідь. У 1906-1907 він редагує сатиричні журнали «Щит» і «Меч», а в 1907 році його звільняють з чергового місця служби із словами: «Ви хороша людина, але ні до біса не годитеся». Після цього, в січні 1908 року А.Т.Аверченко виїжджає в Санкт-Петербург, де в майбутньому матиме широку популярність.

У 1908 році Аверченко стає секретарем сатиричного журналу «Стрекоза» (згодом перейменованим в «Сатирикон»), а в 1913 - його редактором. Аверченко багато років з успіхом працює в колективі журналу з відомими людьми - Теффі, Сашою Чорним, Осипом Димовим, Н.В. Ремізовим і ін. Саме там з'явилися його найблискучіші гумористичні оповідання. За час роботи Аверченко в «Сатириконі», цей журнал став незвичайно популярним, по мотивах його оповідань ставилися п'єси в багатьох театрах країни.

У 1910-1912 Аверченко неодноразово їздить в подорожі по Європі з своїми друзьямі-сатириконівцями (художниками Радаковим і Ремізовим). Ці подорожі послужили Аверченкові багатим матеріалом для творчості, і в 1912 році вийшла його книга «Експедиція сатириконців у Західну Європу», яка наробила у ті часи багато шуму.

А.Т.Аверченко писав також численні театральні рецензії під псевдонімамі А е, Волк, Фома Опискин, Медуза-Горгона, Фальстаф і ін.

Після Жовтневої революції все різко змінилося. У серпні 1918 роки більшовики визнали «Сатирикон» антирадянським і закрили його. Аверченко і важ колектив журналу зайняли негативну позицію по відношенню до Радянської влади. Щоб повернутися до себе в рідній Севастополь (у Крим, зайнятий білими), Аверченко довелося потрапити в численні колотнечі, зокрема, пробиратися через окуповану німцями Україну.

З червня 1919 року Аверченко працював в газеті «Юг» (згодом «Юг России»), агітуючи за допомогу Добровольчій армії.

У жовтні 1919 війська Врангеля потрапили у скрутне становище, а 2 листопада 1919 Севастополь був узятий червоними. За декілька днів до цього Аверченко встиг відплисти на пароплаві до Константинополя.

[ред.] Після еміграції

У Константинополі Аверченко відчув себе більш-менш затишно, оскільки там у той час знаходилася величезна кількість російських біженців, таких же як і він.

У 1923 році виходить його перша збірка емігрантських розповідей «Записки Простодушного».

13 квітня 1922 роки Аверченко переїздить в Софію, потім в Бєлград. Ні у одному з цих міст Аверченко надовго не залишився, а переїхав 17 червня 1922 року до Праги на постійне місце проживання.

Життя далеко від Батьківщини, від рідної мови була дуже важка для Аверченко; цьому було присвячено багато його творів, зокрема, розповідь «Трагедія російського письменника».

У Чехії Аверченко відразу придбав популярність; його творчі вечори користувалися галасливим успіхом, а багато розповідей було перекладено на чеський.

Працюючи у відомій газеті «Prager Presse», Аркадій Тимофійович написав багато іскрометних і дотепних розповідей, в яких все ж таки відчувалася ностальгія і величезна туга по старій Росії, навіки що канула в минуле.

У 1925 році Аркадій Аверченко серйозно захворів. 28 січня його в майже несвідомому стані поклали в клініку при Празькій міській лікарні з дагнозом «ослаблення серцевого м'яза, розширення аорти і склероз нирок».

Врятувати його не змогли, і вранці 12 березня 1925 роки він помер.