Історія Китаю
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Зміст |
[ред.] Давні часи
Найдавніші згадки про Китай відносяться до часів правителя Фу Сі, який жив за 30-40 століть до початку нашої ери. Вважається, що боги надихнули його на написання священної книги древнього Китаю "Іцзін", з якої пішла теорія про те, що фізичний Всесвіт виник і розвивається завдяки чергуванню інь і ян.
В історичних джерелах не згадуються ніякі правителі Китаю, які б передували династії Шан (1766-1122 р. до н.е.). Правителі Шан були скинуті династією Чжоу, яка спочатку побудувала свою столицю поблизу сучасного Сіаню, а пізніше, приблизно у 750 р. до н.е., утікла від варварів, які вторглися в країну і осіли поруч з нинішнім Ляояном. У ранній період правління династії влада була зосереджена в руках імператора, але пізніше місцеві правителі утворили майже незалежні держави.
З 770 р. до н.е. ці правителі вели між собою запеклі війни, і весь період з 476 по 221 р. до н. е. одержав назву "Царства, що борються". У той же час Китай піддавався нападам варварів з півночі і північного сходу. Тоді й було вирішено побудувати величезні стіни для захисту території.
Зрештою основна влада зосередилася в руках принца Цинь, військо якого скинуло правителя Чжоу. Новий імператор Цинь Ші-хуан-ді став засновником династії Цинь у 221 р. до н.е. Він був одним з найбільш прославлених імператорів в історії Китаю і першим об'єднав китайську імперію.
Після смерті імператора Цинь Ші-Хуан-ді у 210 р. до н.е. розгорнулася боротьба за владу між губернаторами провінцій. Переможець, Лю Бан, заснував династію Хань (206 р. до н. е. - 220 р. н.е.). При правлінні династії Хань територія Китаю значно розширилася. Після падіння династії Хань боротьбу за владу повели три царства - Вей, Шу й У. Через короткий час у війну вступили 16 провінцій. У 581 р. до н.е. засновник династії Сунь захопив владу і доклав зусиль для об'єднання імперії. Робота почалася з Великого каналу, що з'єднує низов'я Янцзи із середнім плином Хуанхе.
[ред.] Середньовіччя
Після падіння династії Сунь, в епоху Тан, історія Китаю досягла розквіту. Саме в цей період Китай став самою могутньою державою світу і представляв основну силу в Східній Азії. Населення Сіаню, столиці імперії, перевищувало 1 млн. чоловік, процвітала культура: розвивався класичний живопис, такі мистецтва, як музика, танець і опера, вироблялися чудові керамічні вироби, був відкритий секрет білої напівпрозорої порцеляни. Домінували конфуціанська етика і буддизм, спостерігався прогрес у науці - переважно в астрономії і географії.
Ближче до кінця IX ст. на територію Китаю почали вторгатися сусідні народи, крім того, постійно спалахували внутрішні повстання. У 907 р. династія припинила існування. Швидко змінилося ще п'ять династій. У цей неспокійний період китайської історії були введені паперові банкноти і винайдений примітивний друкарський верстат.
На початку XIII ст. у Китай вдерлося військо Чингісхана. До 1223 р. були захоплені всі землі на північ від Хуанхе. Династія Сун припинила існування у 1279 р., коли Хубілай заволодів усім Китаєм і став імператором. Монгольська династія Юань заснувала столицю держави у Ханбалику, нинішньому Пекіні. Вперше в історії усім Китаєм керували чужоземці, і держава стала частиною великої імперії, що простягалася до Європи і Персії на заході та охоплювала степи й рівнини на півночі. Присутність чужих воїнів на землях Китаю й захоплення монголами придатних для використання земель зрештою, призвели до "повстання червоних пов'язок" у середині XIV ст.
Імперія монголів почала валитися після смерті Хубілая у 1297 р., і торгові шляхи знову стали небезпечними. Трохи пізніше монголів вигнали за межі Китаю, а династія Мін запанувала спочатку в Нанкіні, а потім - у Пекіні. У цей час активно розвивалася архітектура, вирощувалися нові сільськогосподарські культури, влада зосередилася при дворі, були відправлені великі морські експедиції на Яву, Шрі-Ланку і навіть до Перської затоки й Африки.
Маньчжури стали другим чужим народом, який захопив Китай, однак вони настільки швидко пристосувалися до китайської культури, що вже через кілька поколінь мало хто з маньчжурів говорив рідною мовою. Межі імперії значно розширилися, перші 150 років правління маньчжурів у країні панували мир і процвітання.
[ред.] XIX вік
На початку XIX ст. європейські кораблі почали все частіше з'являтися біля узбережжя, царська Росія заволоділа Сибіром. Через "опійні війни" (1839-1842) Шанхай і Нанкін перейшли в руки англійців, п'ять портів були відкриті для торгівлі, а війська Великобританії окупували Гонконг. Китайці були змушені ввозити опій, щоб підтримати торгівлю. Крім того, загрозу для маньчжурського двору становило повстання тайпинів (1848-1864) під предводительством релігійного фанатика, який називав себе братом Ісуса Христа. Він і його послідовники захопили велику територію Китаю і заснували Небесну столицю в Нанкіні. Спроби повсталих заволодіти Пекіном і слабкий опір маньчжурів спонукали британців і французів домогтися в імператора нових концесій. Результатом стала Пекінська угода, за якою для іноземних торговців відкривалися додаткові порти, гарантувалися екстериторіальні права й інші привілеї іноземцям. Союзні війська й армія маньчжурів розгромили тайпинів, Нанкін був відвойований. Але незабаром почалася війна Китаю з Японією (1894- 1895), у результаті якої Китай втратив Корею, Тайвань і Пескадорські острови.
[ред.] XX вік
У 1900 р. "Громада справедливих куркулів", або "Боксерів", вдерлася у Пекін і атакувала квартал, де жили іноземці. Облога продовжувалася 50 днів, доки не прибули експедиційні сили семи західних держав та Японії. "Боксерам" довелося тікати. Революційний рух у Китаї зрештою призвів до падіння династії Цин у 1911 р. У цей час революціонери в Нанкіні створили свій уряд. Сунь Ятсен був проголошений першим президентом 1 січня 1912 р., але не він, а генерал Юань Шикай змусив маньчжурів зректися престолу у 1912 р. і проголосив Китай конституційною республікою. Столицею держави був оголошений Пекін. У тому ж році Сунь Ятсен сформував партію гоміньдан, оголошену Юань Шикаєм у 1913 р. поза законом. Юань намагався стати імператором, але його спроба провалилася. Після його смерті у 1916 р. Японія скористалася внутрішніми безладдями в Китаї, щоб захопити провінцію Шаньдун, і висунула так звані "двадцять одну вимогу", за якими влада у Китаї переходила в руки японців. Китай був змушений погодитися на ці вимоги, і з тих пір цей день вважається днем національної жалоби.
У 1917 р. Китай вступив у Першу світову війну, насамперед спонукуваний бажанням відвоювати загублені провінції, але на Версальській мирній конференції претензії Китаю були відхилені. У липні 1921 р. у Шанхаї була утворена китайська Комуністична партія, одним з лідерів якої став Мао Цзедун. У 1924 р. партія гоміньдан, позбавлена підтримки західних демократичних держав, була переформована Сунь Ятсеном під керівництвом радянського уряду. За підтримкою російських комуністів, була утворена революційна армія. Сунь Ятсен помер у 1925 р., а національний уряд провінції Гуаньчжоу очолив Чан Кайші.
Війська націоналістів рушили на північ, захоплюючи провінцію за провінцією, і в 1927 р. досягли Шанхаю. У квітні 1927 р., після розправи над членами Комуністичної партії, у Нанкіні був створений тимчасовий націоналістичний уряд, визнаний західними державами у 1928 р. Президентом країни став Чан Кайші. Протягом майже 10 років Чан Кайші намагався відновити політичну єдність всієї країни, але зіштовхнувся з могутньою опозицією. У 1931 р. Японія захопила Маньчжурію, і до 1933 р. війська наблизилися до передмість Пекіну.
У 1935 р. Мао Цзедун проголосив себе лідером китайської Комуністичної партії. Через півроку почалося повномасштабне вторгнення у Китай японських військ, а до жовтня 1938 р. японська армія контролювала всі східні провінції від Маньчжурії до Гуаньдуна. У Пекіні і Нанкіні були створені маріонеткові уряди. Війська гоміньдану відступили до Чунціна, комуністи зайняли провінцію Шеньсі, керуючи партизанською війною на окупованих територіях. У 1945 р., після розгрому японської армії в Тихоокеанському регіоні, капітулювали японські війська у Китаї. Армія Чан Кайші за допомогою військово-повітряних сил США захопила в полон залишки японських військ і отримала контроль над головними стратегічними пунктами території, окупованої японцями.
У 1949 р. в Китаї вибухнула громадянська війна. З допомогою тактики партизанської війни, опанованої під час окупації, комуністи до 1948 р. захопили майже всі північні землі, а у січні 1949 р. узяли Пекін. Війська Чан Кайші втікли на Тайвань.
1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун проголосив утворення Китайської Народної Республіки. Перші дії нового уряду були спрямовані на відновлення економіки і створення соціалістичних установ. Відповідно до Пакту про радянсько-китайську дружбу, укладеного у лютому 1950 р., китайцям у цьому допомагав Радянський Союз. У країну прибували радянські фахівці, Китай одержував устаткування, необхідне для відновлення економіки.
У жовтні 1950 р. Китай вступив у Корейську війну. У той же час в країні були введені аграрні реформи, щоб забезпечити більш справедливий розподіл землі, але вони супроводжувалися стратами колишніх землевласників і заможних селян. Крім того, почали вживатися заходи проти політичної й економічної корупції.
У 1953 р. був прийнятий перший п'ятирічний план. Він передбачав спробу розвитку китайської економіки за радянською моделлю, наголос було зроблено на розвиток важкої промисловості. Земля, віддана селянам відповідно до земельної реформи, була віднята назад у процесі створення колективних господарств. У 60-х роках почався розрив відносин між Китаєм і СРСР. Усі радянські фахівці були відкликані, програми допомоги припинилися. У 1962 р. влада була змушена перетворити комуни у більш ефективні невеликі господарства. У тому ж році зіткнення на кордоні з Індією вилилися у війну. Два роки по тому в Китаї було здійснено вибух атомної бомби.
У 1966 р. почався рух хунвейбінів, що охопив весь Китай. Коли у 1968 р. повстання вдалося утихомирити, Мао знову виявився при владі. У 1969 р. відбулися серйозні сутички між прикордонними військами Китаю і СРСР на річці Уссурі.
У 1971 р. спадкоємець Мао Лін Бяо спробував заручатися підтримкою армії і здійснити переворот, але потерпів поразку і був убитий на кордоні з Монголією при спробі втікти в СРСР.
Рік по тому президент США Р. Ніксон відвідав Китай з метою укласти комюніке, за яким США визнавали право Китаю на Тайвань як невід'ємну частину країни.
У 1976 р. помер прем'єр-міністр Чжоу Еньлай, а за короткий час радикальноі налаштовані партійні кола розгорнули бурхливу кампанію проти його ймовірного спадкоємця Ден Сяопіна, який у квітні був зміщений з усіх посад. У липні Китай постраждав від найсильнішого землетрусу у Тяньшані, неподалік Пекіна, під час якого загинуло щонайменше 240 тисяч осіб і було нанесено величезний збиток одній з великих промислових зон країни. У вересні помер Мао.
У 1977 р. Ден Сяопін був відновлений на всіх посадах і очолив фракцію помірних, які намагалися рухатися шляхом економічного розвитку і реформ. Китай почав втілювати програму "чотирьох модернізацій", що означало зміцнити промисловість, сільське господарство, науку й оборону. У 1980 р. пролунала критика дій Мао Цзедуна і його серйозних помилок в останні роки правління.
3 червня 1989 р. на розгін студентських демонстрацій на площі Тянанмень були кинуті війська. Сотні людин загинули, тисячі були арештовані. Чжао Цзиян був зміщений з посади генерального секретаря.
У 1994 р. у Китаї був відмінений офіційний контроль над обміном валюти, юань отримав твердий курс. У 1990-2000х роках китайська економіка демонструє бурхливий економічний ріст.
