Фаетон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Паддіння Фаетона

ФАЕТО́Н (гр. Phaethon), 1) епітет Геліоса ; 2) син Геліоса й океаніди Клімени (варіант: мисливця Кефала та богині світанку Еос). За переказом, Фаетон, бажаючи довести своє походження від Геліоса, попросив у нього дозволу правити один день сонячною колісницею. Геліос, який перед тим заприсягався виконати прохання Фаетона, мусив згодитися. Фаетон не втримав безсмертних коней, збився з дороги й наблизився до землі, яка внаслідок цього мало не згоріла. Передбачаючи нещастя, Зевс ударом блискавки вбив нерозважливого сміливця, тіло якого впало в річку Ерідан. Сестри Фаетона з туги перетворилися на тополі, а їхні сльози на бурштин.

Поетичний міф про Фаетона опрацювали Евріпід (трагедія «Фаетон», від якої збереглися нечисленні уривки) та Овідій («Метаморфози»). Мотиви міфа відбито на давньогрецьких монетах, у вазописі, у творах Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Дж. Романо, Я. Тінторетто, П. П. Рубенса, Н. Пуссена, П. Пікассо, в музиці Д. Скарлатті та К. Сен-Санса.