Українська діалектологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Ця стаття/параграф відображає Становище в Україні. Ви можете доповнити її/його даними, що стосуються інших країн. (І вилучити даний шаблон).

Українська діалектологія вивчає говірки суцільного поширення діалектичної мови та острівні, які функціонують серед масивів молдовських, румунських, угорських, словацьких, сербських, хорватських, польських, білоруських, російських діалектів та, обмежено, серед мов народів Середньої Азії.

Початки української діалектології відносять до 2-ї пол. 18 ст.; вони пов’язані з усвідомленням територіальної здиференційованості мови: це були спроби окреслити межі поширення поодиноких, переважно фонетичних, явищ (Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание, 1778, опубл. 1851). У 19 ст. інтерес до діалектології зріс у зв’язку із загальним піднесенням етнології, національними культурими рухами у різних слов’янських народів. Свідчення про діалектичні явища у цей час ще мають несистемний характер, наводяться без необхідної локалізації. З’ясування діалектичного членування зазнавало еволюції від орієнтовного окреслення нарічень і діалектів (М. Максимович, Я. Головацький, О. Потебня) до складання діалектичної карти (К. Михальчук, 1871; опубл. 1878); змінювалися обсяг і характер матеріалу — від принагідної фіксації до систематичного запису за питальниками, від обстеження невеликих мовних територій до охоплення укр. діалектичної мови як цілості (К. Михальчук). На підставі зіставних фонетичних і морфологічних даних К. Михальчук виділив три наріччя — поліське, українське, червоноруське (русинське чи русняцьке), окреслив їхні межі і внутрішню диференціацію на менші мовно-територіальні утворення. Пізніше проблема діалектичного членування укр. мови мала різне розв’язання залежно від вихідних принципів діалектичної класифікації і використовуваного матеріалу (О. Соболевський, Моск. діалектол. комісія, В. Ганцов, І. Зілинський, Ф. Жилко); на сучасному етапі розвитку української діалектології більш поширеним є погляд про поділ на такі наріччя — північне наріччя, південно-східне наріччя і південно-західне наріччя. Цей поділ є розвитком запропонованої К. Михальчуком його первісної тричленної класифікації. Увага до діалектичного членування стимулювала нові обстеження говірок; тому з кін. 19 — поч. 20 ст. розпочалося інтенсивне укладання спец. програм, за якими здійснювалося збирання діалектичного матеріалу (найдетальнішою була «Програма для збирання діалектичних одмін української мови» К. Михальчука, Є. Тимченка, 1909; її варіант — «Программа для собирания особенностей малорусских говоров» К. Михальчука, А. Кримського, 1910; короткі програми О. Синявського, 1924, 1927; Є. Тимченка, 1925; Діалектологічної комісії УАН, 1926; пізніше — «Програма для збирання матеріалів до Діалектологічного атласу української мови» Б. Ларіна, 1948, 1949; «Програма для збирання матеріалів до Лексичного атласу української мови» Й. Дзендзелівського, 1984, 1987; створювалися питальники для підготовки регіональних описів, атласів, словників). Оцінка фонетичних, а також морфологичних рівнів структури говірок як найбільш інформативних для розв’язання проблем діалектичного членування відбилася на більшості полірівневих питальників — вони здебільшого спрямовують на запис фонетики і словозміни.

Збирання діалектичного матеріалу за питальниками наблизило українську діалектологію до аналізу говірки як системи.

У дослідженнях найповніше представлена інформація про фонетичну систему (переважно без використання експериментних даних), менше — про граматичну, про синтаксис, просодію, словотворення; лексика і фразеологія окремих діалектів відображена у словниках і описах:

• поліських діалектів [Лисенко П. С. Словник поліських говорів. К., 1974; Никончук М. В. Матеріали до лексичного атласу української мови (Правобережне Полісся). К., 1979; Його ж. Сільськогосподарська лексика правобережного Полісся. К., 1985; Євтушок О. Народна будівельна лексика Західного Полісся. Рівне, 1990];

• бойківського (Онишкевич М.Й. Словник бойківських говірок, ч. 1-2. К., 1984; Матеріали до словника буковинських говірок, в. 1-6. Чернівці, 1971-1979);

• окр. наддністрянських, південноволинських говірок (Горбач О. Північнонаддністрянська говірка й діалектний словник с. Романів Львівської області. Мюнхен, 1965, та ін.).

Джерела:
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ "УКРАЇНСЬКА МОВА" П.Ю.Гриценко.Київ 2000.

дивись також Лінгвістична географія