Уйгурська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Уйгурська мова — одна з тюркських мов. Поширена у Синьцзян-Уйгурському автономному окрузі Китаю, у Казахстані та Середній Азії. Терміни «уйгури» та «уйгурська мова» було прийнято для єдиної етнолінгвістичної спільноти на з'їзді уйгурів СРСР у 1921 році (до цього вони йменувалися «китайські татари», «китайські мусульмани», «туркестанці Китаю» та ін.)

Уйгурська мова має три діалекти: центральний, хотанський (південний) та лобнорський (східний).

На відміну від інших тюркських мов, в уйгурській мові поширена регресивна асиміляція голосних та приголосних: баш «голова» - беши «його голова»; таг «гора» - так,к,а «до гори». Сингармонізм непослідовний: гармонія голосних порушується. Присутня редукція голосних: син,ил «молодша сестра» - син,лим «моя молодша сестра». Спостерігається випадіння приголосних всередині слова: ома < орма «жнива».

З початку 11 сторіччя для запису уйгурської мови використовували арабський алфавіт, яким зокрема писалися літературні твори 17-19 століть. У Китаї арабське письмо для уйгурської мови використовується й надалі. Уйгури, що мешкали на території СРСР, перейшли 1930 року на латинку, 1946 року - на кирилицю.

[ред.] Джерело

_{В.Н. Ярцева и др. Лингвистический энциклопедический словарь, Москва, «Советская энциклопедия», 1990.}