Тритон (міфологія)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
ТРИТО́Н (гр. Triton) — син Посейдона й Амфітріти, з якими він жив у золотому палаці на дні моря. На суходолі за головне місце його перебування вважали околиці Алалкомен у Беотії, біля річки Тритон. Там, за переказом, відбулося змагання Т. з Гераклом. Існує ще танагрійський міф про двобій Т. з Діонісом. За іншою версією, танагрійці відрубали Т. голову за те, що він крав їхню худобу. Як бог Тритонійського озера в Лівії Т. виступає в оповіді про аргонавтів, котрим допоміг знайти шлях із озера. Здебільшого Т. називається морським дідом, однак його зображення, судячи з пам’яток мистецтва, були різні. За Павсанієм, Т. замість ніг мав хвіст, як дельфіни. Античні митці нерідко прикривали одягом нижню частину тіла Т.; пізніше вона зображувалась у вигляді двох риб’ячих хвостів, а спереду до тулуба додавалися кінські груди й ноги. У такому зображенні Т. виступає по суті морським чудовиськом, так званим морським кентавром (іхтіокентавром). Атрибутами його були дельфіни, ріг для вина і мушля. Тритон сурмив у мушлю, викликаючи або стишуючи бурю на морі. Славнозвісний Енеїв сурмач Місен загинув тому, що наважився змагатися з Т. у грі на мушлі. Навіть титани втекли, почувши гру Т. У поезії зустрічаємо Тритона в різних ситуаціях: то він переслідує своїми любощами морських німф, то, як Посейдон, б’є в скелі тризубцем, то гасає по хвилях на чудових конях, то з’являється на березі, де чигає на людей і пожирає їх. З IV ст. до н. е. Т. поступово втрачає індивідуальність і, як Сілен, Пан та ін., стає міфологічним родовим поняттям. Як сатири, кентаври на суходолі, так тритони на морі становлять однорідну сім’ю божеств: вони влюбливі, примхливі, заповзяті, уособлюють бурхливий, мінливий характер морської стихії з таємничим життям її глибин. Одним з чудових творів мистецтва була велика група Скопаса, яку Пліній бачив у Римі : серед морських божеств були зображені Нептун, Фетіда, нереїди, дельфіни, кити, гіпокампи (морські коні), почет Форкія., Т. та ін. У пізнішому декоративному мистецтві т. становлять улюблені сюжети, про що свідчать вазовий живопис, фрески, мозаїка тощо.
