Січинський Мирослав Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Січинський Мирослав Миколайович (11 жовтня 1887 — 16 березня 1979), український громадсько-політичний діяч.

Народився в с. Чернихівці, нині Збаразького р-ну на Тернопільщині, в сім'ї священика, громадського діяча, посла Галицького сейму. Двоюрідний брат Володимира Темницького - голови Української соціал-демократичної партії (УСДП) Галичини, міністра іноземних справ УНР (1919). Навчався у Коломийській та Перемишльській (нині Перемишль, Польща) гімназіях, на філософському факультеті Львівського та Віденського університетів.

Належав до УСДП Галичини, брав активну участь у її діяльності, зокрема виборчих кампаніях.

На знак помсти за кривди місцевої польської адміністрації українському населенню краю та фальсифікацію нею виборів до австрійського парламенту 12 квітня 1908 застрелив у Львові галицького намісника Анджея Потоцького в його робочому кабінеті (існують й інші версії мотивів його вчинку). Хоча відповідальність за цей акт не взяла на себе жодна політична організація, його схвально сприйняли радикальні українські партії та діячі, переважна більшість галицьких українців. Митрополит Андрей Шептицький, все духовенство та лідери національно-демократичної партії суворо засудили вчинок М. Січинського як прояв політичного терору.

Однак цей осуд підживив неприхильне ставлення українців до польського панування в Галичині та пропольської орієнтації окремих українських політичних кіл. Широкий загал українського громадянства однозначно підтримав М. Січинського. Народ по селах співав: «Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє!», дітям масово почали давати ім'я Мирослав. Варто зауважити, що після 12 квітня містами Галичини прокотилася хвиля антиукраїнських погромів.

М. Січинський був заарештований і засуджений до смертної кари, яку цісар через міжнародний резонанс справи замінив на 20-річне ув'язнення. У 1911 Дмитро Вітовський та Микола Цеглинський організували його втечу. За допомогою двох наглядачів-українців він втік з в'язниці у Станіславі (нині Івано-Франківськ) і разом з ними нелегально виїхав до Норвегії, а згодом - до Швеції, звідти у 1914 - до [[США]. Був одним із засновників Української федерації соціалістичної партії Америки, редагував її тижневики «Робітник» (1914-1917) і «Народ» (1917), входив до провідних керівників Федерації українців США (1915-18).

У 1920 став співзасновниом організації «Оборона України» та редактором її часопису «Українська громада».

У 1933-1941 - президент Українського Робітничого Союзу (нині Український Братський Союз). Під час Другої світової війни поступово перейшов на прорадянські та прокомуністичні позиції, хоча не був апологетом устрою в СРСР і комуністичної ідеології та практики. На початку 1960-х рр., у 1968 р. приїжджав до Української РСР, відвідував Львів. До кінця життя не шкодував про свій вчинок, вважав його виправданим і справедливим. Останні роки провів у будинку для людей похилого віку. Помер у м. Вестленд (штат Мічіґан, США).