Петрушевич Євген

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Євген Петрушевич ПЕТРУШЕВИЧ ЄВГЕН (3.6.1863 — 29.8.1940) — український громадсько-політичний діяч, презиент і диктатор Західної Області Української Народної Республіки.

Н. у Буську (тепер Львівська обл.) у сім'ї священика. Навчався в Академічній гімназії у Львові та на правничому (юридичному) ф-ті Львівського ун-ту. Доктор права. Відкривши власну адвокатську контору у Сокалі, став головою місцевої філії (відділення) товариства «Просвіта» та Повітової каси ощадності. В 1907-18 — посол австрійського парламенту, заступник голови Української Парламентарної Репрезентації. З 1910 — депутат галицького сейму, брав активну участь у боротьбі за реформу виборчого закону. Підчас Першої світової війни 1914-18 — член Головної Української Ради та Загальної Української Ради. В 1917-18 — голова Української Парламентарної Репрезентації в австрійському парламенті. 19.10.1918 як президент Української Національної Ради ) проголосив створення на українських землях Австро-Угорщини Української держави. 4.1.1919 обраний у Станіславові (тепер Івано-Франківськ) Президентом Західно-Української Національної Ради (фактично — Президентом ЗУНР). Після проголошення 22.1.1919 Акту Злуки ЗУНР і УНР згідно рішення Трудового Конгресу України у Києві став членом Директорії УНР. 9.6.1919 у зв'язку з критичним становищем назначений Українською Національною Радою Диктатором ЗО УНР-ЗУНР. Директорія УНР не визнала чинності цього акту і вивела П. зі свого складу, Після переходу Галицької Армії та уряду ЗО УНР за р. Збруч на територію Наддніпрянської України, виявилися гострі розходження політичних ліній П. та С. Петлюри, у першу чергу на тлі можливого союзу УНР з Польщею. 15.11.1919 П. покинув Кам'янець-Подільськ, осідок українського уряду і виїхав через Румунію до Відня. Після укладення 21.4.1920 договору між УНР і Польщею, згідно якого, зокрема, українська сторона офіційно визнала анексію Польщею Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини П. визнав цей акт юридичне неспроможним й очолив дипломатичну боротьбу за самовизначення Галичини на міжнародній арені. В серпні 1920 сформував екзильний уряд Диктатора, який ставив собі за мету домагатися відновлення незалежності ЗУНР дипломатичними засобами, Уряд П. припинив свою діяльність 15.3.1923 після рішення Ради Послів про передачу Галичини до складу Польщі (14.3.1923). До кінця свого життя П. перебувавв еміграції у Берліні. У 1920-х рр. перейшов на позиції «радянофільства»; порвав з радянофільською орієнтацією після краху політики «українізації» в УСРР, Помер у Берліні. Похований на цвинтарі катедри св. Ядвіги.

Це незавершена стаття про персоналії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Цій статті слід надати енциклопедичного стилю, і, при потребі, відформатувати, використовуючи мову розмітки Вікі. Ви можете допомогти проекту, зробивши це!