Кирило Туровський
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
КИРИЛО ТУРОВСЬКИЙ (коло 1130р. - після 1182 р.) - єпископ Туровській, блискучій проповідник (збереглося бл. 10 проповідей), автор багатьох повчань, урочистих Слів і молитовних текстів.
Канонізований Православною церквою.
Матеріал до біографії К. дає його Житіє, написане, швидше за все, у XІІІ ст. і включалося в рукописні Прологи під 28 квітня.
Він походив із заможної сім’ї м. Турова (нині - Гомельська обл.), з молодого років присвятив себе Богові, обравши подвиг стовпництва; уже будучи стовпником, став знаменитий як проповідник "божественних писань"; згодом був поставлений Туровським єпископом (до 1169 р.) і, треба гадати, після цього особливо багато подвизався як церковний оратор і вчитель. Житіє зберегло свідчення про успішний виступ К. проти єресі Володимиро-Суздальського єпископа Федора, "Федорця" (про яку відомо і з літописних згадувань). Очевидно, близько 1182 р. (чи раніш) К. залишив єпископську кафедру і вийшов на спокій в один з туровських монастирів; це ясно з того, що в 1182 р., по літописних свідченнях, у Турові значився вже інший єпископ, Лаврентій, а також з того, що молитовний цикл (чи частина його), як свідчить джерелознавчій аналіз, створювався старим К. уже після залишення єпископства, в одному з монастирів Турова. Житіє шанує К. у першу чергу саме як видатного церковного проповідника, називаючи його другим Златоустом.
До нашого часу дійшло велике число урочистих Слів і проповідей Кирила: Притча про душу і тіло. Повість про білоризця і монашество, Сказання про чорноризький чин, вісім Слів на церковні свята - у тиждень цвітний, на Великдень, на Фомін тиждень, на тиждень дружин мироносиць, про розслабленого, про сліпця, на Вознесіння, на собор св. отців Нікейського собору); крім того, збереглося Послання Кирила до архімандрита (з 1182 р.) Києво-Печерського монастиря Василія і цілий ряд молитовних текстів (близько 30 молитов, канони). В усіх цих творах Кирило проявляється як церковний письменник найвищого рівня. Його писання за змістом завжди спрямовані до тлумачення євангельських істин (як "Слово на Фомін тиждень", у якому автор, нагадуючи зміст свята, пояснює пастві, як варто застосовувати до себе приклад апостола Томи і повчатися від слів Христа, звернених до нього, або ж Сказання про чорноризький чин, що розповідає про смиренність, терпіння, увагу до своєї душі, яким проповідник прагне навчити своїх слухачів і читачів). Форма творів Кирила виконана у великій майстерності; він був митецьким ритором, який володів складними уподібненнями, тонкими ремінісценціями, усіма риторичними правилами прикрас мови. Він писав як прямий спадкоємець школи візантійських проповідників, недарма в різних збірниках і Торжественниках його Слова містилися поруч із творами Іоанна Златоуста, Григорія Богослова, Теофілакта Болгарського й інших знаменитих християнських учителів. Молитви Кирила, так само як і його слова і проповіді, органічно вписуються в церковну традицію; і за змістом, і за формою вони відповідають кращим зразкам цього жанру. Проповіді Кирила мали вплив і за межами України та увійшли до різних збірників проповідницької літератури. Молитви суворо аскетичного характеру є у вжитку до наших днів. Тема про сліпого та кульгавого розповсюджена в фольклорі, тема другого оповідання - запозичена з "Варлаама й Йоасафа".
У "Слові на новий тиждень по Великодню" Кирило так вихваляє свято, уподібнюючи радість віруючих о воскресінні Христа весняному пробудженню природи (текст у перекладі): "Нині весна красується, оживляючи все суще на землі: бурхливі вітри, тихо віючи, множать плоди, і земля, насіння годуючи, народжує зелену траву. Весна ж прекрасна - це віра Христова, що через хрещення до життя будить людську природу, бурхливі ж вітри - гріховні помисли, що покаянням звертаються в чесноти і душеспасінні плоди множать; земля ж єства нашого, слово боже як насіння прийнявши і дотримуючи в собі страх перед ним, завжди дух спасіння народжує. Нині новонароджені ягнята і тельці, швидко тропи пробігаючи, скачуть і одразу , до матерів повернувши, радуються, та й пастухи, на сопілках граючі, з веселощами Христа славлять! Ягнятами іменую лагідних людей з язичників, а тельцями - жерців з невірних (тобто не християнських) країн, що, бачачи втілення Христа і (чуючи) апостольське вчення і чудеса, до святої церкви поспішно звернувшись, молоко вчення її ссуть, і вчителі пастви Христової, про всіх молячи, Христа Бога славлять, що зібрали в єдину череду вовків і ягнят".
[ред.] Твори
Памятники российской словесности XII ст., изданные... К. Калайдовичем.—М., 1821.— С. X-XII, 3-152; Еремин И. П. Литературное наследие Кирилла Туровского // ТОДРЛ.— 1955.—Т. 11.—С. 342-367; 1956.—Т. 12. — С. 340-361; 1957.—Т. 13. — С. 409-426; 1958.— Т. 15.—С. 331-348; Из “Притч” и “Слов” Кирилла Туровского / Подг. текста, перевод и комм. В. В. Колесова // ПЛДР: XII век.—М., 1980.— С. 291—324, 660—669; Кирилл Туровский. Торжественные слова / Подг. текста и перевод Т. В. Черторицкой // Красноречие Древней Руси.— С. 70-99, 396-399; Послание Кирилла Туровского к игумену Киево-Печерского монастыря Василию // Эпистолярное наследие Древней Руси.—С. 155—170.
[ред.] Дивись
Українська література XI-XIII ст.
[ред.] Література
Сухомлинов М. И. О сочинениях Кирилла Туровского // СОРЯС.— 1908.— Т. 85.— С. 273-349; Еремин И. П. 1) Притча о слепце и хромце в древнерусской письменности // ИОРЯС.— 1925.— Т. 30.— С. 323-352; 2) Ораторское искусство Кирилла Туровского // Еремин И. П. Литература Древней Руси: Этюды и характеристики.—М.; Л., 1968.—С. 132-143; Колесов В. В. К характеристике поэтического стиля Кирилла Туровского//ТОДРЛ.—1981.— Т. 36.— С. 37-49; Творогов О. В. Кирилл // Словарь книжников.—Вып. 1.—С. 217-221.
