Харківський спосіб гри на бандурі
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Ха́рківський спо́сіб гри на банду́рі (Хоткевичівський спосіб гри на бандурі) — Спосіб гри на бандурі який академічно розробив Гнат Хоткевич (1877-1938) на основі народного способу гри на бандурі, які використовували слобожанські кобзарі. Народний спосіб кобзарі часто називали зіньківською наукою або іноді зіньківський спосіб гри на бандурі.
Харківський спосіб відрізняється від інших способів гри на бандурі головним чином через конструкцію та тримання інструмента, яка дозволяє грати обома руками по цілому діапозону бандури. Харківський спосіб відрізняється від народного спосібу, який вживали слобожанські кобзарі, у тому, що ліва рука перебрала мелодичне наватаження і більше грає на приструнках. Ліва рука може грати в двох положеннях - 1) по обичайці 2) в перекиданому положенні
Перший підручник гри на бандурі (1909) та перша надрукована композиція для бандури (1910) були написані саме для виконання на бандурі харківським способом.
Харківським способом викладав кобзар І. Кучеренко в Лисенківській музичній школі в 1908-10 рр.
В 1926 р. було зорганізовано першу кафедру народних інструментів у Харківському Музично-драматичному інституті. Клас бандури харківського способу вів Г. Хоткевич до 1932 р. В 1928 р. був створений професійний квартет бандуристів (Л. Гайдамака, І. Олешко, О. Геращенко, Я. Гаєцький) який пропагував харківську школу гри на бандурі. З 1928 р. Полтавська Капела бандуристів також перейшла на харківський спосіб гри на бандурі. Харківський спосіб також використовувала капела бандуристів при 25 Чапаївській дивізії, квартет бандуристів 23 артелерійського полку, Ленінградська капела бандуристів при фірмі "Експротлес", Оркестр українських народних інструментів при клубі "Металіст" та Оркестр українських народних інструментів при Палаці піонерів у 30-ті роки. Г. Хоткевич приготовив нового підручника для харківської бандури який був частково надрукований в 1929-31 рр. Він також підготував до друку кілька збірників нот та працю "Бандура та її можливості" які на жаль через репресії автора не були надруковані за його життя.
В 30-их роках, бандуристи які пройшли курс навчання у Г. Хоткевича зазнали репресій. Викладання харківського способу гри на бандурі продовжував учень Г. Хоткевича - Леонід Гайдамака, а пізніше - Перекоп Іванов. Чимало бандуристів, які володіли харківським способом виїхали закордон. Г. Хоткевича та кобзаря І. Кучеренка були заарештовані та розстріляні.
Кілька невдалих спроб відродити харківський спосіб гри на бандурі в Україні в 50-60-их роках В. Кабачка, П. Іванова та І. Скляра, на жаль були приречені на поразку через недостню кількість інструментів та заборону використовувавти творчість Г. Хоткевича та Л. Гайдамаки. З того часу бандуристи помилково використовують термін харківський спосіб або Х.С. для зазначення спосіб перекидки лівої руки через верхнього шемстока на приструнки київської бандури.
Після війни харківський спосіб зберігся та розвивався у Австралії та в США переважно в особах Л. Гайдамаки, З. Штокалка, Г. Бажула та їхні учні - П. Деряжний та В. Мішалов.
Після проголошення самостійності України та відкриття контакту з бандуристами діаспори інтерес до харківського способу гри на бандурі відновився в Україні. Професор Львівської консерваторії В. Герасименко зробив кілька бандур де мав нагоду застосувати чимало удосконалень. Між відомих виконавців харківського способу гри - Тарас Лазуркевич, Олег Созанський та Дмитро Губ'як. Харківський спосіб та школа також сьогодні відновлюється в Харківському Університеті культури в роботі Л. Мандзюк та Б.Стандари.
[ред.] Література
- Мандзюк, Л., Стандара, Б. Актуальність відродження Харківської бандури // Зб. Традиції і сучасне в українській культурі // Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 125-річчю Гната Хоткевича. X.:2002 - С.30-31
- Мандзюк, Л., Стандара, Б. Проблеми відродження Харківської бандури в Україні // Традиція і національно-культурний поступ – Збірник наукових праць, Х.:2005 - С.165-170
- Омельченко, А. Поєднання двох типів бандур і його значення для розвитку мистецтва бандуристів // Українське музикознавство №3, К.: 1967, - С.222-227, та //Бандура, 1985 №13/14, - С.12-16.
