Тваринництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Тваринництво, галузь сіль. господарства, що займається розведенням і використанням с.-г. тварин. Воно забезпечує людність харч. продуктами (молоко, масло, сир, м'ясо; бл. 60% білків, що їх споживає людина, — продукти Т.), дає сировину для легкої (шкіра, вовна) і харч., а також фармацевтичної промисловості, тяглову силу (кінь, віл), основне органічне добриво — гній. Продукти Т. легко збувати, і вони за нормальних обставин часто бували підставою бюджету укр. селянина. Т. поділяється (на Україні) на скотарство (розведення і використання великої рогатої худоби), вівчарство, свинарство, конярство, козівництво, кролівництво; до Т. зараховують також рибне господарство, бджільництво та шовківництво.

На укр. землях Т. відоме вже з неоліту, коли плекали велику рогату худобу, овець, свиней і кіз, зокрема носії трипільської культури; з бронзової доби поширене конярство (особливо у степ. народів, насамперед у скіфів). Значно було розвинене Т. за княжої доби, конярство також для військ. цілей. Від 15 в. відомий вивіз волів на Зах., пізніше й до Москви; за Гетьманщини з Лівобережжя експортовано волів і овець; проте весь час Т. задоволяло насамперед потреби місц. населення. Щойно з кін. 18 в. Т. на Півд. Україні набирає ринкового характеру: експорт вовни і волів. Але після перетворення степів на орну землю вівчарство зменшилося через брак кормової бази, а волів, які добре надавалися на розорання важкої цілини, замінили коні (див. стор. 2 060).

З сер. 19 в. до 1914. В укр. умовах Т. було нерозривно пов'язане з хліборобством. Цей зв'язок був відмінний при різних системах сіль. господарства. При перелоговій — худоба мала багато кормів, і тоді держали її у великій кількості; такі умови були у першій пол. 19 в. на укр. степах — там плекали багато овець і волів. З переходом до трипілля рівновага між цими двома галузями сіль. господарства незабаром захиталася. Кормова база для свійської худоби зазнала скорочення, а разом з тим меншало й останньої; одночасно трудно було обробити землю, бо бракувало як робочої тварини, так і гною, падала врожайність і розвиток сіль. господарства гальмувався. Такий стан існував у Лісостепу, зокрема на Лівобережжі, а з 1860-их pp. і в Степу. Кількість худоби, особливо овець, зменшувалася, не лише порівняно з зростанням населення, але (у деяких р-нах) і в абсолютних числах. Сприятливіші умови для Т. створилися вдруге при системі сівозміни, бо тоді зростає кормова база і збільшується родючість ґрунту, але ця система панувала лише на Зах. Україні.

Т. ч. кормова база для худоби на Україні була недостатня, за винятком Карпат і ліс. смуги, у яких було багато сіножатей і пасовищ, та на Зах. Україні, де 1/10 засівної площі займали кормові. Основним кормом для худоби були взимку сіно і солома, влітку випас на пасовищах, значно менше — овес і ячмінь; б. цукроварень відходи їх продукції (хоч перев. частину цього високоякісного корму, також макуху тощо, вивозили за кордон). Через недостачу кормів та низькопорідність укр. худоба була мало молочна (у своїй масі давала 600 — 1 000 л молока на рік) і мало м'ясиста. Щойно за останні роки до першої світової війни почалося деяке покращення — на Центр. і Сх. Землях завдяки праці земств, але також завдяки заходам поміщицьких господарств. Велася робота над поліпшенням худоби, насамперед поширенням кращих рас.

Динаміку поголів'я худоби на Центр, і Сх. Землях за 1882 — 1912 видно з табл. (у млн):

Роки | Велика рогата худоба | Вівці | Свині

1882 | 5,4 | 15,2 | 3,0

1912 | 6,5 | 6,2 | 4,2

Значний спад ч. овець був спричинений заоранням степів та браком попиту на вовну за кордоном (див. стор. 266). Зростання поголів'я великої рогатої худоби було незначне, і воно не дотримувало кроку з зростанням населення; зростало лише поголів'я свиней. Сильне зростання поголів'я коней, які, зокрема в степах, заміняли як тяглову силу волів (напр., на Херсонщині зросло ч. коней з 329000 у 1881 до 814000 у 1913; на всіх Центр. і Сх. Землях — 5,5 млн).

1914 — 41. У перші роки війни поголів'я худоби (зокрема великої рогатої) зросло на Центр. і Сх. Землях у зв'язку з збільшенням площі перелогів, труднощами експорту хліба, а тим самим і збільшенням кормової бази Т. За pp. воєнного комунізму воно впало (до того спричинилася й посуха 1921), знову збільшилося за НЕП-у (у зв'язку з збільшенням ч. сел. господарств) і досягло найвищого стану в 1928. Пізніше знищення сея. індивідуального господарства, спричинене колективізацією, принесло занепад Т.: селяни самі вирізали частину худоби, замість віддати її до колгоспів. Дальший занепад спричинило погане господарювання в колгоспах і голод 1933, так що у 1933 залишилося ледве 41% ч. коней з часів перед колективізацією, 53% рогатої худоби, 40% свиней, 38% овець і кіз. З 1934 кількість свійської худоби почала зростати (на це вплинув насамперед дозвіл колгоспникам тримати свійських тварин на присадибних наділах), але ще 1940 не був досягнутий стан 1928, як це видно з табл. (УРСР у межах до 1939; в млн):

Рік | Коні | Рогата худоба | Свині | Вівці та кози

1916 | 5,5 | 7,7 | 4,6 | 6,4

1928 | 5,5 | 8,6 | 7,0 | 8,1

1933 | 2,6 | 4,4 | 2,0 | 2,0

1936 | 2,5 | 6,1 | 6,0 | 2,3

1940 | 3,3 | 7,7 | 7,3 | 4,7

Про р-ни Т. з часу перед колективізацією див. «ЕУ-1», стор. 1005.

З 1934 сов. влада присвячувала чимраз більше уваги розбудові Т. в колгоспах і радгоспах: при всіх колгоспах створено (звич., 2 — 3) тваринницькі ферми, організовано тваринницькі радгоспи, багато зроблено для расового покращення худоби. З 1940 введено погектарний принцип поставок державі продуктів Т. Про зростання питомої ваги колгоспів і радгоспів коштом приватних господарств свідчать числа: 1938 їм належало 31% великої рогатої худоби, 1941 — 49,5%; ч. для свиней: 33,8 і 49,6%, овець 60,3 і 81,7%. Решта припадала на особисті підсобні господарства колгоспників, робітників, службовців і приватних власників.

З 1941. Сов.-нім. війна і нім. окупація України спричинили втрату частини поголів'я худоби, і щойно на поч. 1950-их pp. досягнено стану 1941. Назагал відбудова Т. ішла з значно більшими труднощами порівняно з ін. галузями сіль. господарства, і воно щораз більше відставало від потреб усе численнішого міськ. населення. Незадовільна була і далі кормова база, а колгоспники не були зацікавлені матеріяльно в розвитку Т. Ці хиби намагалися усунути ухвали пленумів ЦК КПСС (вересневого 1953, січневого 1955 й ін.) і ряд ін. ухвал партії й уряду з 1965 та останньо XXIV з'їзд КПСС та КП України, які визначали напрями Т. Відтоді збільшено посіви кормових культур і кукурудзи, підвищено заготівельні та закупочні ціни на продукти Т., поліпшено племінний склад тварин, виведено ряд нових цінних порід і удосконалено багато старих; збільшено інвестиції в Т. та імпорт кормів з закордону, піднесено технологію. Чималим поштовхом для інтенсифікації Т. мають бути міжгосп. тваринницькі підприємства, ч. яких зросло між 1970 — 76 з 38 до 218 (28% всього СРСР).

У світлі офіц. статистики збільшилося поголів'я великої рогатої худоби і свиней, залишилося без змін (з 1953) ч. овець, натомість зменшилося через механізацію сіль. господарства ч. коней та волів. Подробиці видно з табл. (числа для УРСР у сучасних межах на 1 січня в млн):

Роки | Велика рогата худоба всього у т. ч. корови | Свині | Коні | Вівці та кози

1916 | 9,1 | 4,1 | 6,5 | 6,5 | 6,9

1928 | 9,9 | 4,9 | 8,6 | 6,4 | 8,3

1935 | 5,1 | 2,5' | 3,9 | 3,7 | 2,2

1941 | 11,0 | 6,0 | 9,2 | 4,7 | 7,3

1946 | 8,3 | 4,3 | 2,9 | 2,0 | 3,4

1950 | 11,0 | 5,8 | 7,0 | 4,5 | 5,8

1960 | 17,0 | 7,7 | 16,5 | 2,0 | 11,6

1970 | 20,3 | 8,5 | 17,2 | 1,4 | 8,7

1977 | 24,2 | 9,0 | 18,2 | 1,0 | 8,9

Збільшення поголів'я худоби стосується лише колгоспів і (зокрема) радгоспів, в особистих підсобних господарствах воно зазнає невеликого, але постійного зменшення (див. табл. на стор. 2 545 і 2 722).

Ще більше від поголів'я тварин зросла їхня продуктивність: м'ясо, сало, молоко й вовна та їх заготівля:

Види продукції | 1913 | 1940 | 1950 | 1955 | 1960 | 1970 | 1977

М'ясо і сало

(в забійній вазі в тис. т) | 1 122 | 1 127 | 1 195 | 1 351 | 2 068 | 2 850 | 3 441

Молоко (в тис. т) | 4667 | 7114 | 6804 | 9670 | 13995 | 18712 | 22324

Вовна (в тис. т) | 14,8 | 13,5 | 11,9 | 17,9 | 27,6 | 24,8 | 29,6

Яйця (в млн) | 3005 | 3272 | 3490 | 4292 | 7187 | 9202 | 13141

Гол. галузями Т. України є тепер розведення великої рогатої худоби й свинарство, далі — вівчарство і птахівництво; занепало конярство. Допоміжне значення мають кролівництво, бджільництво, шовківництво, рибальство і звіроводство.

1975 на 1 000 населення припадало на Україні 488 штук великої рогатої худоби, 185 овець та 885 свиней; ч. для всього СРСР: 432, 563 і 256; ч. великої рогатої худоби і свиней для деяких ін. країн: Польща — 390 і 626, Зах. Німеччина — 233 і 327, США — 594 і 229, Данія — 605 і 1 518.

У світлі офіц. статистики зростання споживання м'яса і сала на особу населення зросло у 1960 — 75 на 43%, молока і молочних продуктів на 46%, яєць на 53%.

Участь УРСР у Т. всього СРСР велика: на УРСР припадає 21,5% поголів'я великої рогатої худоби та 30,8% свиней, 22.6% виробництва молока і 23,8% м'яса (1975). На особу населення вироблено 1975 57 кг м'яса і 390 кг молока (ч. для всього СРСР: 59 і 358).

Попри зростання Т., забезпечення широких мас населення його продуктами не є задовільне. Чималою допомогою є колгоспний ринок, який передусім забезпечує попит міськ. населення на молочні продукти й яйця.

[ред.] Література

Енциклопедія українознавства
Романенко И. Развитие продуктивного животноводства Украинской ССР. К. 1957;
Сільське господарство Української РСР. К. 1958;
Тваринництво Української РСР. Статистичний збірник. К. 1960;
Кравченко М., Кравець Г., Шматок Ю. Тваринництво. К. 1062;
Розміщення і спеціялізація сіль. господарства Української РСР. К. 1967;
Чепурнов І. (та ін.). Екон. проблеми розвитку і структури тваринництва на Україні. К. 1969;
Українська Сільсько-господарська Енциклопедія, т. І — III. К. 1970 — 72;
Корминський М. Економіка скотарства. К. 1974.