Славутич
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Славутич — місто в Київській області України. Місто розташоване на лівому березі Дніпра (Славутич — давньослов'янська назва Дніпра). На данний момент населення Славутича складає біля 25 000 человік, більша частина з яких була евакуйована після Чорнобильської катастрофи Більшість населення Славутича тоді працювало на Чорнобильскій АЕС.
Зміст |
[ред.] Історія
Славутич - наймолодіше місто України. Рішення про його будівництво як нового міста для постійного проживання працівників Чорнобильської АЕС і членів їхніх родин, було прийнято 2 жовтня 1986 року директивними органами колишнього СРСР, вже після аварії на ЧАЕС. І вже у вересні-грудні того ж року було здійснене проектування міста, а в грудні почалося будівництво міста силами восьми радянських республік. 26 березня 1988 року був виданий перший ордер на заселення квартир.
У будівництві міста брали участь архітектори й будівельники з восьми союзних республік: Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану, Арменії, України й Росії, що надало кожному кварталові національний колорит. Як результат, зараз місто розділене на дванадцять кварталів: Бакинський, Білгородський, Вільнюський, Добрининський, Єреванський, Київський, Ленінградський, Московський, Ризький, Талліннський, Тбіліський, Чернігівський, кожен з яких має свою особливу архітектуру й атмосферу. Територія забудови міста займає 7,5 кв.км.,
Трагічним для жителів міста було рішення міжнародного співтовариства про дострокове закриття Чорнобильської АЕС. Коротка історія Славутича розпалася на два періоди: період 1987-2000р. коли станція випускала товарну продукцію, і період після грудня 2000р, коли ЧАЕС була закрита й персонал станції почав скорочуватися по 400 чоловік у рік. За соціально-психологічному впливові на городян перший період історії Славутича можна охарактеризувати, як «романтичний», а другий - як «реалістичний».
[ред.] Соціально-побутова інфраструктура
За роки існування, в Славутичу створена сучасна соціальна інфраструктура. Її розвиток є одним з факторів стабільної демографічної ситуації в місті.
На сьогодні реалізуються 10 програм для соціально незахищених груп населення, спрямованих на профілактику наркоманії й алкоголізації молоді, реабілітації дітей-інвалидів, оздоровлення, розвиток науки й освіти.
Створюється враження, що місто будувалося спеціально для дітей: чотири загальноосвітніх школи, Центр захисту дітей, Будинок дитячої творчості, бібліотечно-інформаційний центр для дітей, фізкультурно-оздоровчі комплекси загальною площею в 3,5 тис. кв.метрів, юнацька спортивна школа, стадіон, яхт-клуб... Серед юних спортсменів є призери Кубків Світу, Європи, України в багатьох видах спорту. Дошкільна система утворення нараховує шість дитячих садків. Най молодші жителі Славутича виховуються в атмосфері любові до національної культури, мови, у кожному садочку є групи народознавства, музичні й спортивні зали, басейни з кабінетами лікувальної фізкультури. Впроваджується програма ЮНІСЕФ "Славутич - територія, сприятлива для дитини".
Центром культурного життя міста є Дитяча школа мистецтв. На п'яти її відділеннях навчається близько 800 дітей.
\\\У місті є вісім дитячих садочків, кожний з яких має плавальний басейн. Також у місті є центр молоді, сучасний центр зв'язку, мерія, інтернет-кафе, численні спортмайданчики, сучасні лікарні й готель. Біля 80 відсотків квартир міста розташовані в чотирьох-шестиповерхових будинках, інші - у невеликих будинках на одну - дві родини.\\\
[ред.] Населення
В основному населення Славутича складають колишні жителі Прип'яті, з них вісім тисяч у 1986 року були ще дітьми. У результаті багато жителів Славутича страждають від хвороб, викликаних радіацією. Багато жителів дотепер працюють у межах зони відчуження, займаючись там моніторингом, науковою діяльністю й обслуговуванням законсервованої станції. Вони добираються в Прип'ять на поїзді, що ходить зі Славутича до атомної станції.
Для Славутича характерний незвичайно високий рівень народжуваності й низький рівень смертності. Як результат, Славутич - місто з найнижчим середнім віком населення в Україні. Більше третини жителів міста - діти.
[ред.] Сучасне положення справ
Економічна й соціальна ситуація міста сильно залежить від ЧАЕС. До закриття ЧАЕС в 2001 році, там працювало дев'ять тисяч жителів міста, тобто приблизно половина дорослого населення. Після закриття станції там продовжать працювати три тисячі чоловік, які займаються спостереженням за обстановкою й підтримкою станції в безпечному стані.
Раніше вісімдесят п'ять відсотків бюджету міста фінансувалися атомною станцією. Для того що б залучити у місто нових інвесторів, йому був доданий статус особливої економічної зони. Також проводиться програма перенавчання колишніх працівників станції. Проте, незважаючи на ці міри, місто вже покинуи півтори тисячі чоловік.
[ред.] Посилання
 |
|||
|---|---|---|---|
| Міста |
Березань • Біла Церква • Богуслав • Бориспіль • Боярка • Бровари • Буча[1]• Васильків • Вишгород • Вишневе • Ірпінь • Кагарлик • Миронівка • Обухів • Переяслав-Хмельницький • Прип'ять • Ржищів • Сквира • Славутич • Тараща • Тетіїв • Узин • Українка • Фастів • Чорнобиль • Яготин
|
||
| Селища міського типу |
Бабинці • Баришівка • Борова • Бородянка • Велика Димерка • Володарка • Ворзель • Глеваха • Гостомель • Гребінки • Димер • Дослідницьке • Згурівка • Іванків • Калинівка (Броварський район) • Калинівка (Васильківський район) • Калита • Клавдієво-Тарасове • Кодра • Кожанка • Козин • Коцюбинське • Красятичі • Макарів • Немішаєве • Пісківка • Рокитне • Ставище • Терезине • Чабани |
||
