Місяць (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Місяць

Місяць — єдиний природний супутник планети Земля.

Радіус = 1 738 км
Велика піввісь орбіти = 384 400 км
Орбітальний період = 27,321661 діб
Ексцентриситет орбіти = 0,0549
Нахил орбіти екватора = 5,16
Температура поверхні = від −160° до +120° C
Доба = 708 годин
Відстань до Землі = 384400 км

Римляни називали супутник Землі Луною (Luna), греки — Селеною (Σελήνη), давні єгиптяни — Іях.

Місяць привертав увагу людей з доісторичних часів. Це другий найяскравіший об'єкт на небі після Сонця. Оскільки Місяць обертається по орбіті навколо Землі з періодом в один місяць, кут між Землею, Місяцем і Сонцем змінюється; ми спостерігаємо це явище як цикл місячних фаз. Період часу між послідовними новими місяцями становить 29,5 днів (709 годин).

Хоча Місяць і обертається навколо своєї осі, він завжди звернений до Землі тою самою стороною. Річ у тім, що Місяць робить один оберт навколо своєї осі за той самий час (27,3 діб), що й один оберт навколо Землі. А оскільки напрям обох обертань збігається, його протилежний бік з Землі побачити неможливо. Проте, оскільки обертання Місяця навколо Землі по еліптичній орбіті відбувається нерівномірно, з Землі можна спостерігати 59% місячної поверхні.

Зміст

1 Вплив Місяця на припливи і відливи
2 Дослідження Місяця
3 Геологія Місяця
- 3.1 Сейсмологія
4 Географія Місяця
5 Походження Місяця
6 Міжнародно-правові проблеми освоєння Місяця
7 Див. також

[ред.] Вплив Місяця на припливи і відливи

Гравітаційні сили між Землею і Місяцем викликають деякі цікаві ефекти. Найвідоміший з них — морські припливи і відливи. Гравітаційне тяжіння Місяця сильніше на тому боці Землі, яка звернена до Місяця, і слабше на протилежному боці. Тому поверхня Землі, і особливо океани, витягуються в напрямку до Місяці. Якби ми подивилися на Землю збоку, ми побачили б дві опуклості, і обидві вони спрямовані у бік Місяця, але перебувають на протилежних сторонах Землі. Цей ефект набагато сильніший в океанській воді, ніж у твердій корі, тож опуклість води більша. А позаяк Земля обертається набагато швидше, ніж Місяць переміщується за своєю орбіті, переміщення опуклостей навколо Землі раз за день дає дві вищих точки припливу у день.

[ред.] Дослідження Місяця

Повний місяць

Винахід телескопів дозволив розрізняти менші деталі рельєфу Місяця. Першу місячну карту склав Річчіолі в 1651 році, він же дав назву найбільшим кратерам. Слідом за ним займалися картографією Місяця Ньютон і Гершель, карта стала докладнішою, оскільки поліпшилася техніка спостереження.

З початком космічної ери кількість знань про Місяці значно збільшилася. Став відомий склад місячного ґрунту, вчені навіть отримали його зразки, складена карта зворотного боку.

Вперше Місяць відвідав радянський космічний корабель Луна-2 13 вересня 1959 року.

Вперше астрономам вдалося заглянути на зворотний бік Місяця в 1959, коли радянська станція Луна-3 пролетіла над нею і сфотографувала невидиму з Землі частину її поверхні. Зворотний бік Місяця представляє собою ідеальне місце для астрономічної обсерваторії. Разміщенним тут оптичним телескопам не довелося б пробиватися крізь щільну земну атмосферу. А для радіотелескопів Місяць послужив б природним щитом із твердих гірських порід завтовшки 3500 км., який надійно прикрив би від будь-яких радіоперешкод із Землі.

На початку 1960-х років було очевидно, що в освоєнні космосу США відстає від СРСР. Джон Кеннеді заявив — висадка людини на Місяць відбудеться до 1970 року. Для підготовки до пілованого польоту НАСА виконало кілька космічних програм: «Рейнджер» — фотографування поверхні, «Сервейор» (1966—1968) — м'яка посадка і зйомки місцевості і «Лунар орбітер» (1966—1967) — детальне зображення поверхні Місяця.

Сама програма пілотованого польоту на Місяць називалася «Аполлон». Місяць — єдине позаземне тіло, на якому побувала людина. Перша посадка сталася 20 липня 1969 року; остання — в грудні 1972 року. Місяць також єдине небесне тіло, зразки якого були доставлені на Землю.

СРСР відповів відправкою на Місяць двох радіокерованих самохідних апаратів, «Луноход-1» у листопаді 1970 року і «Луноход-2» у січні 1973.

По закінченні радянської космічної програми «Луна» і американської «Аполлон» дослідження Місяця за допомогою космічних апаратів були практично припинено. Але на початку XXI століття Китай опублікував свою програму освоєння Місяця, що включає крім доставки місяцеходу (в 2011 році) і відправки ґрунту на Землю (2012), у тому числі будівництво населених місячних баз (2030). Вважається, що це змусило інші космічні держави знову розгорнути місячні програми. Так, наприклад, ЕКА 28 вересня 2003 запустило перший місячний зонд «Смарт-1», а Джордж Буш 14 січня 2004 оголосив, що в плани США входить створення нових пілотованих космічних кораблів, здатних доставити людей на Місяць, з метою закласти до 2020 року перші місячні бази.

[ред.] Геологія Місяця

Завдяки своєму розміру і складу Місяць іноді відносять до планет земної групи поряд із Меркурієм, Венерою, Землею і Марсом. Тому вивчаючи геологічну будова Місяця, можна багато дізнатися про будову та розвиток Землі.

Товщина кори Місяця в середньому становить 68 км, змінюючись від 0 км під місячним морем Криз до 107 км у північній частини кратера Корольова на зворотному боці. Під корою перебуває мантія і, можливо, мале ядро з сірчистого заліза (радіусом приблизно 340 км і масою, що становить 2% маси Місяця). На відміну від мантії Землі, мантія Місяця лише частково розплавлена. Цікаво, що центр мас Місяця розміщується приблизно в 2 км від геометричного центру в напрямку до Землі. На тій стороны, яка повернена до Землі, кора тонша.

Вимірювання швидкості супутників «Лунар Орбітер» дозволили створити гравітаційну карту Місяця. З її допомогою було виявлено унікальні місячні об'єкти названі масконами — це маси речовини підвищеної щільності.

Місяць не має магнітного поля. Але деякі з гірських порід на його поверхні виявляють залишковий магнітизм, що вказує на те, що, можливо, в історії у Місяця було магнітне поле.

Не маючи ні атмосфери, ні магнітного поля, поверхня Місяця зазнає безпосереднього впливу сонячного вітру. Протягом 4 мільярдів років водневі іони з сонячного вітру занурювались у реголіт Місяця. Таким чином, зразки реголіту, доставлені Аполлоном, виявилися дуже цінними для дослідження сонячного вітру. Цей місячний водень також може бути використаний колись як ракетне паливо.

[ред.] Сейсмологія

Залишені на Місяці сейсмографи показали наявність сейсмічної активності. Через відсутність води коливання місячної поверхні тривалі за часом, можуть тривати понад годину.

Місяцетруси можна розділити на чотири групи:

приливні, трапляються двічі на місяць, викликані впливом припливних сил Сонця і Землі
тектонічні — нерегулярні, викликані переміщеннями в ґрунті Місяця
метеоритні — через падіння метеоритів,
термальні — через різкий нагрів місячної поверхні зі сходом Сонця.

[ред.] Географія Місяця

Поверхню Місяця можна розділити на два типи: дуже стара гірська місцевість з великою кількістю вулканів і відносно гладкі і молоді місячні моря. Місячні моря, які становлять приблизно 16% всієї поверхні Місяця, — це величезні кратери, що виникли в результаті сутичок з небесними тілами, які були пізніше затоплені рідкої лавою. Більша частина поверхні покрита реголітом — сумішшю тонкого пилу і скелястих уламків, отриманих із зіткнень з метеорами. З незрозумілої причини місячні моря сконцентровані на зверненій до нас стороні.

Більшість кратерів на зверненій до нас стороні називається імеменами знаменитих людей історії науки, таких як Тихо Браге, Коперник і Птолемей. Особливості ландшафту на зворотному боці мають сучасніші назви типу Аполлон, Гагарін і Корольов — в основному це російські назви, оскільки перші знімки зроблено радянським кораблем Луна-3. На додачу до цих особливостей на зворотному боці Місяця міститься величезний басейн кратерів величиною 2250 км в діаметрі і 12 км глибиною — це найбільший басейн, який з'явився в результаті зіткнення, у Сонячній системі, і знаходиться в західній частини видимої сторони (його видно з Землі), який є чудовим прикладом багато-кільцевого кратера.

Також виділяють другорядні деталі місячного рельєфу — бані, хребти, долини і тріщини, котрі називаються місячними борознами (риллами).

[ред.] Походження Місяця

До того, як вчені отримали зразки місячного ґрунту, вони нічого не знали про те, коли і як утворився Місяць. Було три принципових теорії: Місяць і Земля сформувалися в той самий час із газо-пилової хмари; Місяць відколовся від Землі; Місяць сформувалася в іншому місці і згодом був захоплений Землею. Але нова інформація, отримана шляхом детального вивчення зразків з Місяця, привела до наступної теорії: Земля зіштовхнулася з дуже великим об'єктом (як Марс, чи навіть більшим) і Місяць сформувався з вибитої цим зіткненням речовини. Не всі деталі цієї теорії опрацьовані, але саме вона на сьогодні має найбільше поширення.

[ред.] Міжнародно-правові проблеми освоєння Місяця

Більшість правових питань освоєння Місяця були розв'язані в 1967 році Договором про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць й інші небесні тіла.