Лексикографія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Лексикографія (від латинського lexikos - словник, grapho - пишу) - розділ мовознавства, що займається теоретичними проблемами укладення словників, збиранням, упорядкуванням та описом словникового матеріалу.
Словництво (також лексикографія), словникарське кодифікування лексики якоїсь мови в цілому, зокрема її літ. різновиду (також лексики окремих авторів), чи в частинах обл. (діалектні словники), чи ділянкових (термінологічні словники), в діяхронному перекрої (іст. словники з простеженням розвитку форм і значень включених слів), з розглядом походження слів (етимологічні словники з розкриттям найдавнішої форми й значення та споріднености з їх лексемами в ін. мовах), з поданням сучасної правописно-наголосової норми слів (правописні й ортоепічні словники), їх уживання у стійких словосполученнях і фразеологізмах (фразеологічні словники) і стилістичного цінування (стилістичні словники); значення слів можуть подаватися тією самою мовою (тлумачні й енциклопедичні словники) або якимись ін. мовами (перекладні, дво- й кількамовні з поданням еквівалентів з ін. мов).
Початки С. на Україні сягають 16 в.: укладання рукописних «альфавитів» і «азбуковників» (на лад середньовічних латинських маммотректів), себто тлумачень біблізмів, грецизмів і незрозумілих церковнослов'янізмів з Біблії й церк.-рел. літератури; з них виникли перші друковані словники «Лексис ...» Л. Зизанія (1596) і «Лексикон славеноросский...» П. Беринди (1627, 1653). Укр. мову тлумачень замінила у 18 в. поль. мова («Лексиконъ сирЂчъ словесникъ славенскій ... », Супрасль 1722; передруки в Почаеві, 1751, 1756, 1804, рукописні переробки Зарудницького, 1745, 1747; «Приручный словарь славенопольскій...» Й. Левицького, 1830). Укр. глоси попали і в чужі поліглотні рукописи (оксфордський «Гептаглот», поч. 17 в.); у Росії склали тоді ж рукописний словничок (виданий І. Огієнком, 1951). З запровадженням навчання латинської мови в Києво-Могилянській Колеґії з'явилися спроби Єпифанія Славинецького й Арсенія Корецького-Сатановського скласти латинсько-ц.-слов. і слов.-латинський словник на базі поль.-латинського словника Ґ. Кнапського й поль. частини поліглотного словника А. Калепіно та рукописного латинсько-слов. словника з 1724 І. Максимовича. У Москві Єпифаній Славинецький склав для потреб школи на підставі гр.-латинського словника І. Мосхопула (1552 і 1663) рукописний гр.-слов.-латинський словник, що ліг в основу надрукованого Ф. Полікарповим-Орловим «Лексикона треязычного . ...» (1704). Нові словникарські праці почалися додаваними до .н. текстів укр.-рос. диференційними словничками менше зрозумілих виразів (при «Енеїді» І. Котляревського, «Граматиці ...» О. Павловського, при етногр. та іст. матеріялах тощо), як також такими ж самостійними рукописними (О. Павловського, А. Метлинського, П. Білецького-Носенка на 20 000 слів 1830 — 40-их pp. й ін.) і. друкованими (І. Войцеховського, 1823). Від 1850-их pp. почали появлятися друком укр.-рос. словники чи їх частини: О. Афанасьєва-Чужбинського (1855), К. Шейковського (1861, 1884), М. Закревського (1861), Ф. Піскунова (1873, 1882), В. Дубровського (1909), як і рос.-укр.: М. Левченка (1874), Є. Тимченка (1897 — 99) і найбільший М. Комарова — М. Уманця й А. Спілки (1893 — 98). У Галичині й на Буковині складено для потреб школи словники укр.нім.: Є. Желеховського й С. Недільського (1886 — 89), О. Поповича (1904), В. Калиновича (1931) й ін.; нім.-укр.: О. Партицького (1867), О. Поповича (1911), В. Кміцикевича (1912, на нього взорувався й І. Шаровольський, 1929), Я. Яреми (1941); укр.-латинський і латинсько-укр. Ю. Кобилянського (1907, 1912), гр.-укр. І. Огоновського (1900) й укр.-поль.: Й. Танчаковського (1910), І. Свєнціцького (1922), Є. Грицака й К. Кисілевського (1931), а на Закарпатті укр.- угор. та угор.-укр.: О. Митрака (1881), Л. Чопея (1883), Е. Бокшая й ін. (1928), у Вінніпезі укр.-англ. і англ.-укр. словничок Я. Крета (1912). Найважливіша й найкраще впорядкована зб. укр. літ. і нар. лексичного матеріялу, що відограла вирішальну ролю в стабілізації лексики укр. літ. мови і досі не втратила свого значення, — чотиритомовий словник Б. Грінченка (див ЕУ 2, стор. 440 — 41). Дещо пізніше почалася праця, зокрема в НТШ, й над термінологічними словниками: правничо-адміністративні нім.укр. І. Головацького й ін. (1851), К. Левицького (1893, 1920), І. Зацерковного (1902), природничі й мед.: І. Гавришкевича (1852), І. Верхратського (1864 — 79, 1908), В. Левицького (1896 фіз., 1902 матем., 1905 хім.), С. Рудницького (1908 — 13 — геогр.), Є. Лукасевича (1927 — анатомічний), М. Мельника (1922) й- у Кракові С. Маковецького (1936 — ботан.), та муз. З. Лиська (1933). Словникарську працю продовжувано по першій світовій війні в Чехо-Словаччині: чес.-укр. Н. Коваленко-Королевої (1920), Щербини (1925); термінологічні: матем. М. Чайковського (1924), мед. М. Галина (1926), рос.-укр. с.-г. та нім.-укр. лісотехн. (1927 — 31) Є. Чикаленка в Подєбрадах; у Берліні словники: нім.-укр. та укр.-нім. військ. (1938) і літунський (1939) І. Ільницького-Занковича, нім.укр. Г. Наконечної (1938), укр.-нім. З. Кузелі й Я. Рудницького (1938); в Римі укр.італ. словник Є. Онацького (1941). По другій світовій війні укр. еміґрація видала словники: англ.-укр. і укр.-англ. І. Верб'яного й В. Лева (1947 — 48), укр.-англ. Я. Крета і К. Андрусишина (1955), морський В. Степанковського (1953) й хім. А. Вільшенка (1962).
У центр. і сх. Україні з постанням укр. державности словникарські зусилля зосередилися на складанні рос.-укр. практичних словників (вони виходили й на провінції, охоплюючи зокрема ділову лексику) та опрацьовуванні наук. термінології (див. Термінологія). Таку працю вели у 1918 — 30 різні термінологічні комісії й їх секції, спершу Укр. Наук. Товариства в Києві, згодом об'єднані в Ін-т Укр. Наук. Мови при ВУАН, склавши 20 тт. (із запланованих 34) укр.-рос. (також з нім. та франц. чи латинськими відповідниками) словників у серії «Матеріяли до укр. термінології та номенклятури» з різних ділянок матем.- техн.- природничих і суспільних наук. У 1931 — 33 цю працю продовжував Н.-д. Ін-т Мовознавства АН УРСР, видавши 5 термінологічних словників: гірничий П. Василенка й І. Шелудька (1931), астрономічний Ф. Калиновича й Г. Холодного (1931), транспортний В. Фаворського (1932), фіз. (1932), ботан. В. Вовчанецького й Я. Лепченка (1932); 4 «практичні»: рос.-укр. мед. В. Крамаревського й ін. (1931), сіль.-госп. П. Сабалдиря (1931), виробничий І. Шелудька (1931), біол. С. Паночіні (1931). Поза тим появилося бл. 50 рос.-укр. мед., правничих, військ. та ін. спеціяльних словників. З початком у 1933 цькувальної кампанії проти дотогочасних термінологічних праць, як «буржуазно-націоналістичного шкідництва», видано у 1934 — 36 5 термінологічних бюлетенів (мед., матем., ботан., фіз. та виробничий) з зрусифікованою наук. термінологією, яку в дальшому пропагували 10 рос.-укр. шкільних термінологічних словників (1933 — 35), і заг. рос.укр. словники С. Василевського й ін. (1937), М. Калиновича (1948) й ін. Та сама русифікаційна настанова притаманна й 22 випущеним у 1959 — 75 з доручення створеної 1957 р. Словникової Комісії АН УРСР під головуванням Й. Штокала рос.-укр. термінологічним словникам: геол. С. Головащука й І. Соколовського (1959), гірничий О. Ковшулі й ін. (1959), хім.' Є. Некряча й ін. (1959), гідротехн. Г. Шевця й ін. (1960), матем. Ф. Гудименка й ін. (1960), електрорадіотехн. Ю. Величка й ін. (1961), маїпинознавства й заг. машинобудування В. Хільчевського й В. Шашлова (1959), фіз. В. Гейченка й ін. (1959), мед. Г. Казьера й ін. (1960), техн. М. Матійка й ін. (1961), теплотехн. й газотехн. І. Шелудька й ін. (1962), ботан. Д. Афанасьева й ін. (1962), сіль.-госп. А. Білоштана й ін. (1963), фізіологічний Б. Єсипенка й ін. (1963), ветер. Я. Яреми й ін. (1964), зварювальний А. Потап'евського (1964), соц.-екон. С. Воробйова й Т. Молодіда (1966), метал. В. Чехранова й В. Мелешка (1970), анатомічний М. Нетлюха (1972), мінералогічний Є. Лазаренка і О. Винар (1975), мед. М. Кніповича й ін. (1948).
Серед кількох десятків укладених після 1917 р. двомовних словників важливіші укр.-рос. склали Д. Яворницький (1920, літери А — К) та О. Ізюмов (1930); рос.-укр.: С. Іваницький з Ф. Шумлянським (1918), П. й П. Терпило (1918), Г. Сабалдир (1926) та ін. За план доповнити словник Б. Грінченка свіжим літ.-мовним укр. матеріялом (згідно з рішенням ред. «КСт.» укр. матеріял там закінчився на авторах з-перед 1870) взялися С. Єфремов, А. Ніковський та ін.; у 1925 — 28 перевидано частину на літери А — Н, але задуму не докінчено через арешт редакторів. Виготовлюваний Комісією для складання словника живої укр. мови рос.-укр. словник за ред. А. Кримського, С. Єфремова й ін. теж не був докінчений (у 1924 — 33 надруковано літери А — П) у зв'язку з репресіями й русифікаційним курсом; у виданій частині, особливо на літери З — П цей словник належить до найкращих здобутків укр. лексикографії; не був завершений зросійщений рос.-укр. словник за ред. А. Хвилі (т. 1, А — Ж, 1937). Офіц.-нормативний характер (з виключенням «архаїзмів», «діалектизмів» і «вигаданих слів») мають укр.-рос. словник в 6 тт. (на 100 000 слів, 1953 — 63) за ред. І. Кириченка й ін., скорочена його ж версія за ред. В. Ільїна (1964), рос.-укр. словник у 3 тт. за ред. С. Головащука та ін. (1968), тлумачний «Словник укр. мови» в 11 тт. за ред. П. Горецького, А. Бурячка й ін. (1970 — 75 6 тт.: А — П).
Низку правописних і ортоепічних словників складено зокрема після 1917: К. Кисілевський (1934), Г. Голоскевич (1914 і 1930, передруки Нью-Йорк 1952 і 1962), О. Ізюмов (1931, 60 000 слів, перередаґований О. Панейком (1941), Г. Сабалдир (1930, 25 000 слів), Д. Леві з Г. Левченком і Л. Рак (1936), П. Горецький з І. Кириченком (1947), І. Кириченко (для школи на 22 000 слів, у 1948 — 65 — 10 вид.; на 50000 слів 1955 і 1961), М. Стефанцев (для початкової школи 1958 — 61 4 вид.), С. Головащук й ін. (на 114000 слів, 1975), М. Погрібний («Словник наголосів укр. мови», 1959, 1964, 50 000 слів), І. Вихованець й ін. («Укр. літ. вимова і наголос», 1973, 50 000 слів.
Фразеологічні словники складали: В. Підмогильний та ін. («Фразеологія ділової мови», 1926 і 1927), В. Коптілов («1 000 крилатих виразів укр. мови», 1964; 1974 спільно з А. Коваль), Н. Батюк («Фразеологічний словник», 1966), Г. Удовиченко «Словник укр. ідіом», 1968, бл. 2200), І. Вирган з М. Пилинською («Рос.-укр. фразеологічний словник», у ж. «Прапор», 1959 — 71) та І. Олійник з М. Сидоренком («Укр.-рос. і рос.-укр. фразеологічний словник», 1971); стилістичний — І. Огієнко «Укр. стилістичний словник» (1924); синонімічні: А. Багмет («Матеріали до синонімічного словника укр. мови» у ж. «Вітчизна», 1959 — 62, перерваний) та П. Деркач (1960), див. Синоніми.
Словники й словопоказники мови окремих авторів складали: Т. Шевченка — Нестор Літописець, псевд. Н. Малечі (1916, 7000 слів до «Поезій»), І. Огієнко (1961, бл. 2 600), В. Ващенко з П. Петровою (1951, бл. 7 000), він же з ін. («Словник мови Шевченка», 2 тт. 1964, 10116 слів); до «Енеїди» І. Котляревського — В. Ващенко й ін. (1955, показник 7000 слів); з деяких драматичних творів Л. Українки — М. Бойко (1961), оп. А. Тесленка — А. Сизько (1970).
Інверсійний словник укр. мови склали: В. Ніньовський («Укр. зворотний словник», Мюнхен — Едмонтон 1969, бл. 60 000 слів на підставі словників Б. Грінченка, Г. Голоскевича, І. Байкова й М. Погрібного) та С. Бевзенко й ін. (971, 1 випуск, бл. 15 000 слів, розрахований у цілому на 120 000, на підставі 6-томового «Укр.-рос. словника»).
Брак заг. говіркового словника лише незадовільно надолужують опубліковані диференційні словники окремих говірок: поліських — П. Лисенка (1961, 1974), Ф. Климчука (1968), М. Никончука (1968), О. Горбача (1973); сумських — І. Приймака (1957), С. Дорошенко (1961); полтавських — М. Кривчанської (1954), В. Матвеевої (1960), В. Ващенка (1960); наддніпрянських — Н. Тарасенка (1961), В. Шадури (1961); черкаських — П. Лисенка (1955), Л. Паламарчука (1958), В. Сича (1959); зах. степ. — В. Карпової (1951), Й. Дзендзелівського (1955), А. Москаленка (1958), А. Берлізова (1959), І. Колісника (1961), О. Горбача (1967); волинських — О. Горбача (1973); подільських — О. Мельничука (1952); наддністрянських — Я. Янува (1926), Г. Шила (1957), Д. Бандрівського (1961), О. Горбача (1965); надсянських — І. Верхратського (1900), М. Пшеп'юрської-Овчаренко (1938); лемківських — І. Верхратського (1902), О. Горбача (1973); сер.закарп. — І. Верхратського (1899), Й. Дзендзелівського (1955); покутських — Ю. Карпенка (1958), В. Прокопенка (1961); арґотичних і сленґових — О. Горбача (1963 — 65, див. Ар/о); багаті зб. Я. Янува (гуцульські), І. Панькевича й М. Грицака (закарп.) та М. Онишкевича (бойківські) досі не опубліковані.
За браком іст. словника для київ. доби і досі актуальні «Материалы для словаря древнерусского языка» І. Срезневського (1893 — 1912, 1956, 1958), для сер. доби не закінчений через арешт автора Є. Тимченка «Іст. словник укр. язика» (2 тт., А — Ж, 1930 — 32); розпочаті після 1945 праці над словником актової мови 14 — 15 в., за ред. Л. Гумецької, затрималися в друку (надруковано лише «Пробний зошит» 1964, за ред. Генсьорського й ін.). Етимологічний словник склав Я. Рудницький по-англ. (1962 — 76, А — Є). Етимологічні й енциклопедичні тлумачення здебільше включені в словники іншомовних слів: В. Доманицького (1906, 1 500 слів), З. Кузелі й М. Чайковського (1910, 12000 слів), З. Пиптенка (1918), І. Бойка й ін. (1932, 1955), Р. Бориса й С. Скорбута (1937), А. Орла (3 тт., 1963 — 66), О. Мельничука (1974, 24 000 слів), як і переклади рос. словника І. Льохіна й Ф. Петрова (1951, 1955, 20000 слів).
Вийшла низка спеціяльних енциклопедично-тлумачних словників: муз. С. Павлюченка (1965), Ю. Юрцевича (1971); лінґвістичні Є. Кротевича й Н. Родзевич (1957); літературознавчих термінів В. Лесина й О. Пулинця (1961, 1965, 1971), а в І. Франка: С. Пінчука й Є. Регушевського (1966), журналістичнодрукарський Д. Григораша («Журналістика у термінах і виразах» 1974); філос. (переклад рос. М. Розенталя й П. Юдіна, 1952; за ред. В. Шинкарука, 1973), формальної логіки (укр.-рос. і рос.укр.) Д. Кирика (1963); політ. Я. Білика (1925); нумізматичний В. Зварича (1972), матем. А. Бугая (1964), геол. В. Вишилкова (1962). Появилися енциклопедичні словники: «Укр. Заг. Енциклопедія» за ред. І. Раковського (3 тт. Л. 1930 — 35), «Колгоспна Виробнича Енциклопедія» за ред. М. Співака (1950, 1956), «Енциклопедія Українознавства», словникова частина за ред. В. Кубійовича (досі 7 тт. з 1955, Париж — Нью-Йорк), «Укр. Радянська Енциклопедія» (17 тт. 1956 — 65) і «Укр. Енциклопедичний Словник» (3 тт. 1966 — 68) — обидві за ред. М. Бажана; «Радянська Енциклопедія Історії України» (відповідальний ред. А. Скоба; 4 тт. 1969 — 72), «Енциклопедія Нар. Господарства УРСР» (відповідальний ред. С. Ямпольський; 4 тт. 1969 — 72), «Укр. С.-Г. Енциклопедія» (відповідальний ред. В. Пересипкін; 3 тт. 1970 — 72), «Енциклопедія Кібернетики» (відповідальний ред. В. Глушков; 2 тт. 1973).
Двомовні словники, складені за відповідними рос. зразками: нім.-укр. І. Шаровольського (1948), В. Лещинської й ін. (1959); фразеологічний Л. Осовецької й ін. (1964), франц.-укр. О. Андрієвської й Л. Яворовської (1955); укр.-франц. тих самих авторів (1963), англ.-укр. М. Подвезька, (1955), шкільний (1952), укр.-англ. його ж (1952) та фразеологічний К. Баранцева (1969). Ін. двомовні словники: в Ужгороді — укр.-угор. Л. Катона (1963) та угор.-укр. О. Рот й ін. (1961), у Братіславі укр.-словацький І. Попель з М. Бучинською (1960), у Букарешті рум.-укр. (1963) та укр.-рум. (1964) Ю. Кокотайла у співр. з ін., у Варшаві укр.-поль. (1957) С. Грабеця з П. Зволінським, у Львові поль.-укр. Л. Гумецької й ін. (3 тт., 1958 — 60).
З ономастичних словників заслуговують на увагу: «Словарь древнерусских личных собственных имен» М. Тупікова (1903), «Staroruskie imiennictwo osobowe» T. Скуліни (з 1973), «Укр.-рос. і рос.-укр. словник власних імен людей» С. Левченка й ін. (1954, 1961, 1967), «Довідник укр. прізвищ» Ю. Редька (1969), «Словник укр. псевд. і криптонімів 16 — 20 ст.» О. Дея (1969); географії й топоніміки: «Каталог річок України» Г. Шевця й ін. (1957), «Укр.-рос. словник геогр. назв УРСР» В. Нежнипапи (1964).
Література: Григорович О. Список словників 1918 — 33. Торонто 1957; Москаленко А. Нарис історії укр. лексикографії. К. 1961; Горецький П. Історія укр. лексикографії. К. 1963; Див. ще ЕУ 1, стор. 1 324 — 27, Термінологія, Фразеологія, Україністика, Славістика на Україні.
 |
Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
