Багряний Іван

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Іва́н Багря́ний (2 жовтня (19 вересня ст. ст.) 1907, Охтирка - 25 серпня 1963, Новий Ульм) — справжнє прізвище Іван Павлович Лозов'ягін, український письменник, публіцист, політичний діяч, один із організаторв МУРу, засновник Української Революційної Партії (УРДП).

Іван Павлович Лозов'ягін народився 19 вересня (за старим стилем) 1906 року в місті Охтирка, що на Сумщині в сім'ї муляра Павла Петровича Лозов’яги. (Деякий час батьківщиною письменника вважали село Куземин, але, як було доведено його біографом Олександром Шугаеєм, така думка є хибною.) Мати майбутнього письменника Кривуша Євдокія Іванівна походила з заможного селянського роду з села Куземин біля Охтирки. В сім”ї, окрім Івана, виховувались також син Федір і дочка Єлизавета.

Шестирічним хлоп’ям почав своє навчання Іван Багряний у церковно-приходській школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. 1920 року вступає до технічної школи слюсарного ремесла, потім - до Краснопільської школи художньо-керамічного профілю. В 1922 році починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукроварні, то окружний політінспектор в Охтирській міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних та сиріт. У 1925 році виходить з комсомолу. Щоб “збагатитись враженнями” (вислів І. Багряного) побував на Донбасі, в Криму, на Кубані. У 1925 році в Кам’янець-Подільській газеті “Червоний кордон”, працюючи в ній ілюстратором, надрукував свої перші вірші. В цьому ж році під першим псевдонімом (І. Полярний) видає в Охтирці невеличку збірку “Чорні силуети: П’ять оповідань”.

У 1926 році І. Багряний вступає до Київського художнього інституту, який через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити йому не вдалось. Навчаючись в КХІ, він виходить зі спілки “Плуг”, вступає до опозиційного літературного об'єднання МАРС ("Майстерня революційного слова") де зближується з В. Підмогильним, Є. Плужником, Б. Антоненком-Давидовичем, Г. Косинкою, Т. Осьмачкою та іншими. Пізніше всіх їх було піддано нищівній критиці з боку офіційної радянської критики і всіляко переслідувано. В цей період І. Багряний активно працює і друкується в журналах “Глобус”, “Всесвіт”, “Життя й революція”, “Червоний шлях” та інших.

Друкуватися Багряний почав 1926 року в журналі "Глобус". Був членом опозиційного літературного об'єднання МАРС , до якого належали такі самовимогливі митці слова, як Підмогильний, Антоненко-Давидович, Плужник, Косинка, Осьмачка, Галич. У 1920-х роках видає низку поетичних творів: збірку віршів "До меж заказаних", поеми "Монголія" та "Ave, Марія" (невдозі була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), написано п'єсу "Бузок" про графоманів.

У 1930 році побачив світ роман у віршах "Скелька". Офіційною реккцією на роман стала стаття О. Правдюка “Куркульським шляхом” в журналі "Критика", де автор говорить: “…Від самого початку поет став співцем куркульської ідеології і до сьогодні залишається таким…” (Правдюк О. Про творчість Багряного// Критика. - 1931. - №10. -С. 73-83).

16 квітня 1932 року його заарештували в Харкові й звинуватили “… в проведенні контрреволюційної агітації… за допомогою його літературних творів, таких як поема “Ave Maria”, історичний роман “Скелька”, поеми “Тінь”, “Вандея”, “Гутенберг”, соцсатира “Батіг”.

Багряний пробув 11 місяців у камері одиночного ув'язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 його звільнили з-під варти і на три роки відправили до спецпоселень Далекого Сходу. Про період перебування І. Багряного на Далекому Сході в 1932 – 1937 роках сьогодні ще є мало відомостей. Охотське море. Тайга. Життя серед українців Зеленого Клину. Втеча на Україну і арешт у дорозі. Новий термін (3 роки) – тепер уже в таборі БАМТАБу.

Точних даних про час повернення І. Багряного із заслання немає, а 16 червня 1938 року повторно заарештований й сидів у Харківській в'язниці УГБ-НКВС на Холодній горі. Багряному пред’являють нове звинувачення, тепер уже як учаснику, чи навіть керівникові, націоналістичної контрреволюційної організації. Потяглись довгі дні знущань та допитів. Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року з висунутими проти нього обвинуваченнями І. Багряний не підписав. 1 квітня 1940 року було прийнято постанову, в якій відзначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність відносяться до 1928 – 1932 років, за що він уже був засуджений, а “…інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов’ягіна слідством не добуто”. Майже два роки прознущались, а “…інших даних” не добули. І ніякої відповідальності. Хворий , знесилений, але нескорений І. Багряний повертається в Охтирку.

Автобіографічні подробиці про ці п'ять років життя - арешт, тортури, втечу з заслання й повернення на батькіщину - знаходимо в романі Івана Багряного "Сад Гетсиманський".

Друга світова війна застала письменника в Охтирці. Одразу іде в українське підпілля, передислокувується до Галичини працює в референтурі пропаганди, пише пісні на патріотичні теми, статті різноманітного характеру, малює карикатуру і плакати агтаційног призначення. Одночасно Іван Багряний бере участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці її програмових документів. Водночас, Іван Багряний не полишає літературу працю. 1944 року він пише один із найталановитіших творів - "Звіролови", а згодом - "Тигролови". 1945 року Багряний емігрував до Німеччини, та, як свідчить у "Листах до приятелів" Юрій Лавріненко, "на еміграції теж не було свободи. Не менш, ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина сформуванню політичної еміграції усілякими "розенбергівськими штабами", в яких псувалися і компромітувалися навіть і дуже пристойні люди. Наскільки не помиляюся, Багряний пішов на Захід і в еміграцію через оунівське підпілля".

Іван Багряний пише брошуру - програмний для нього памфлет "Чому я не хочу повертатися до СРСР?", де викладає політичну декларацію національної гідності й прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в'язень, остарбайтер, полонений, позбавлений власного імені. Він логічно обґрунтовує закономірність еміграції з Радянського Союзу - батьківщини-мачухи, котра пішла на геноцид проти власного народу. 1948 року Багряний заснував Українську Революційну Демократичну партію (УРДП) і звідтоді цілих сімнадцять років - до самої смерті редагував газету "Українські вісті". Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Помер Іван Багряний 25 серпня 1963 року. Похований у м. Новому Ульмі (Західна Німеччина).

Західні дослідники творчості І. Багряного відзначали унікальну здатність письменника до "кошмарного гротеску", неабиякого гумору серед відчаю, оптимізму - серед трагедії в глухій війні, що проводиться на величезних просторах євразійської імперії. Юзеф Лободовський твердить, що "Сад Гетсиманський" перевищує силою вислову все, що дотепер на цю тему було написано, з другого ж боку - є виразним свідченням глибокого гуманізму автора, що на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків" ("Культура", 1951, ч. І - цит. за Ю. Лавріненком з "Листів до приятелів").

Популярність іншого роману "Тигролови", що його Ю. Шерех вважав утвердженням жанру українського пригодницького роману, - "українського всім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами", спричинилася до пародіювання Мосендзом та Кленом образу багрянівського Григорія Многогрішного. Так з'явився гумористичний Горотак, що на думку Лавріненка, читався радше як беззлобний дружній шарж. Зате незадовго до смерті письменника, а саме 1963 року, з'явився друком плід заздрості й ненависті до Багряного, схоже, що витвір аноніма, бо псевдонім і досі не розшифровано, - брудна книженція "На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного".

[ред.] Нагороди

1992 року постановою Кабінету Міністрів України Івану Багряному посмертно присудили Державну премію ім. Т. Г. Шевченка за романи “Сад Гетсиманський” і “Тигролови”